Ярослав Стецько народився 19 січня 1912 року в Тернополі в священичій сім’ї о. Семена і Теодозії з Чубатих.
Ще юнаком Ярослав включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» і відтак підпільних Української військової організації та Організації українських націоналістів. З 1932 р. Ярослав Стецько вже був членом Крайової екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань.

За революційну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. засудили його до 5 років ув’язнення. Звільнений у 1937 р. за загальною амністією. У січні 1938 р. засновник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець доручив Я. Стецькові підготувати черговий Збір ОУН і у 1939 р. він бере участь у Римському конгресі ОУН.

У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН, а на II Великому зборі ОУН у квітні того ж року в Кракові Я. Стецька обрано заступником провідника ОУН Степана Бандери.

З вибухом німецько-російської війни Я. Стецько, пробившись із групою однодумців одразу за фронтовою лінією до Львова, скликає Національні збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт проголошення Української Держави й обрали Я. Стецька прем’єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Я. Стецька заарештували і запроторили до концтабору Заксенхаузен, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті. Після звільнення, утікши з-під нагляду гестапо, Я. Стецько в дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений.

У 1945 р. крайова конференція ОУН обирає Я. Стецька членом бюра Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич. У 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУН, яку очолював до кінця свого життя.

Ярослав Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, котра і сьогодні залишається актуальною. Основні його праці опубліковані в двотомнику «Українська визвольна концепція», також є надзвичайно цінна його праця «30 червня 1941 року».

Два принципи Ярослава Стецька маємо за дороговказ:

1. Без національного визволення немає визволення соціального і особистої свободи. Національна революція має бути водночас і соціальною революцією.

2. В боротьбі за свободу опертя можливе лише на власні сили.

Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 р. в Мюнхені, де його й поховано.
Героям слава!