Ласі до усіляких сенсацій журналісти вже давно проторували стежку до найуспішнішого на Рівненщині фермерського господарства. Приїжджають вони сюди писати про свиней, які в “Бескидах” живуть у свинарниках з євроремонтами, в теплі, комфорті та затишку, неодмінно згадуючи про місцеву родзинку — веприка Діка, що вже третю зиму мешкає в загорожі.

Цього ж року Дік став справжньою сенсацією. По-перше, рік Сонячного Вепра підігрів увагу до екзотичного кабанця. По-друге, в році, що минув, Дік став татом: працівникам господарства вдалося злучити його з двома свійськими свинками та отримати незвичне потомство поросят-гібридів. Дікова загорожа в господарстві — на видному місці: за сіткою поважно походжає сам Дік та двійко диких свинок.

— Хто до нас не приїжджає — одразу до нього йде, — посміхається зоотехнік “Бескидів” Світлана Кононюк. — Зараз вже можна навіть до сітки близько підступитися, а раніше кидався на сітку, варто було крок ближче ступити.

Дикий кабанчик в господарстві з’явився, можна сказати, випадково. Підстреленого браконьєрами, його підібрали у лісі. Ветеринари зробили кілька операцій, витягли дробини, не раз продезінфікували уражені місця. За короткий час веприк і справді одужав.

— Коли його оперували, — мусили прив’язувати, — підтримує розмову керівник фермерського господарства Олександр Бескид. — Він же не розумів, що йому добра бажаємо. А зараз його більше цікавлять ночви з їжею.

— О, він ласун великий, — продовжує пан Олександр. — Яблука любить, кісточки з абрикосів. Навіть до рук іде, коли йому щось смачне приносиш, дається погладити.

— Ви краще розкажіть, як він цукерки їсть, — перехилившись через загорожу, додає Світлана Кононюк.

Повертається у мій бік та зі сміхом розповідає, що Дік дуже любить цукерки. Коли йому їх кидають, то старанно ратичкою розгортає папірець, а вже тоді цукерку з’їдає.

— Наші хлопці якось пожартували — камінця в обгортці кинули, —пригадує пані Світлана, — то він мало не оскаженів, з люттю кидався на сітку через те, що його підманули.

Дік та дві дикі свинки тим часом кидають частування та починають тертися об величезний камінь, облитий чимось чорним та масним. Кумедно так виходить.

— Це ми робимо, аби їм блохи виводити, — випереджає запитання Світлана. — Влітку навіть купаємо. Дивина, та дикі свині дуже купатися люблять. Ви б бачили, що він витворяє, — сміється.

— А ви не думайте, що свині примітивні тварини, — додає Олександр Бескид й пропонує зайти в офіс.

— Холодно надворі, — додає. — Діку не зимно, в нього хутро он яке, — вказує на веприка, а той, ніби відчувши, що розмова стосується його, підходить впритул до сітки та починає уважно роздивлятися відвідувачів.

На столі у фермера — фігурка дикого кабанця. Сувенір.

— Це Дік в мініатюрі? — запитую.

— Ну можна й так сказати, — посміхається пан Олександр. — То подарунок.

Про селекційну спробу виведення породи напівдиких свинок Олександр Бескид розповідає багато й охоче. Виявляється, в Україні господарств, що займаються вирощуванням саме таких поросят-гібридів, обмаль. “Бексиди” радіють з того, що в неволі вдалося отримати від дикого кабанця потомство.

— Ми йому гарну пару підібрали. Двох свинок — одна зовсім чорна породи хемпшир, інша — суміш двох порід дюрок та хемпшир також цікава на вигляд — з червоними плямками. Дік не вередував. І вже за кілька місяців обидві свиноматки опоросились, — розповідає Олександр Бескид. — Аж цілих вісімнадцять поросяток привели.

Цікава деталь. Працівники господарства спочатку дуже турбувалися про обох свиноматок. Помістили їх в найкомфортніші умови та, як з’ясувалося, тим лише... нашкодили.

— Свинки почали втрачати вагу, почувалися не дуже добре, — підтримує розмову пані Світлана. — Коли побачили, що з ними відбувається, випустили на подвір’я. Вони отих унікальних поросят-гібридів в кущах народжували. Я їх кілька днів по території шукала, аж доки сама свиня-мама не вийшла, а за нею поросятка шнурочком. Такі кумедні, смугасті, в плямках. Ми їх одразу в клітку спеціальну зачинили, то вони таке влаштували... Артисти. Почали сітку перестрибувати. Уявіть, висота більше метра, а воно, мале, присяде і тільки плиг, ратичками вчепилося та вже за сіткою.

— З того часу поросята вільно по території гуляють, — доповнює Світлану керівник підприємства. — Ми дуже раді, що сміливий експеримент вдався. М’ясо таких напівдиких свиней найохочіше купують ресторани. Воно має цікавий солодкуватий присмак та, водночас, не таке тверде та волокнисте, як у диких свиней. За ціною — удвічі дорожче від звичайної свинини.

Виводити таких свиней зовсім не затратно, твердять у “Бескидах”. Поросятка не примхливі. Завдяки сильній генетиці, що дісталася в спадок від їхнього “дикого” татуся, мають надзвичайно сильний імунітет.

— Ми їм тільки протиглистну профілактику проводимо та більше жодних щеплень. Єдиний мінус — ростуть дуже повільно. Ті, що зараз є в господарстві, за сім місяців набрали лише по 80 кілограмів, тоді як звичайні шестимісячні свині за такий період вже мають вагу в 115-120, — твердить Олександр Бескид.

Сьогодні, у фермерському господарстві “Бескиди” свиней аж цілих п’ятсот голів. Ніби й багато, але керівник господарства Олександр Бескид і зоотехнік Світлана Кононюк в один голос переконують, це зовсім мало і найближчим часом планують збільшити свиняче поголів’я до тисячі.

— Коли ж, як не у рік Свині це зробити, поросят-гібридів й надалі будемо розводити, — продовжує ділитися планами на рік новий Олександр Бескид. — Збудуємо ще одне родильне відділення за євростандартами. Створимо більш комфортні умови для маленьких поросят.

Коли кажуть, що в Сатиєві свині живуть по-людськи – не жартують. Утеплені приміщення, охайні, бруду, як не шукай – не побачиш. У районі пишаються свининою, котра до того ж є екологічно чистою. Себто вирощеною без будь-яких антибіотиків та стимуляторів. І хоч європейський ринок для українського свинарства перспектива поки що більш ніж захмарна, сусідні Росія та Білорусь залюбки купують продукцію вітчизняного тваринництва.

-------------------------------------
В тему:

Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія

Держава Землі Білого Вепра

2007: Сонячний Вепр, Реформація, Спільна Дія