Багато про що з цієї теми можна дізнатися, ознайомившись з книгою Ярослава Коваля "Продуктовий геноцид", "лікаря за фахом і еколога за покликанням", як зазначається в анотації. А головне - допитливої небайдужої людини, що серйозно замислилася над нинішнім і майбутнім своїх співвітчизників.

По-перше, давайте відкинемо будь-які міфи щодо отого "бугра". За кордоном як виготовлялися, так і виготовляються товари, розраховані на споживачів "різних категорій". Скажімо, одна й та сама компанія може виготовляти продукцію трьох категорій: для внутрішнього споживання (мається на увазі індустріально розвинена держава), для експорту в інші розвинені країни і для вивозу в країни, що розвиваються. А оскільки з розвиненої держави ми перетворилися на країну, що належить до останньої групи, то маємо і відповідну шану. Тож існують спеціальні товари, що виготовляються для країн третього світу та країн колишнього Радянського Союзу, які за вигідними цінами охоче скуповуються нашими підприємцями у різноманітних посередників. Це і отрутохімікати, що становлять безпосередню загрозу не лише здоров'ю, але й життю людини, і різноманітні харчові добавки, навіть такі, як соя, вирощена на основі генної інженерії. Англійський вчений Арлай Путай здійснив експеримент зі щурами, яких годував генетично модифікованою картоплею.

В результаті у тварин зменшився обсяг мозку, почали руйнуватися печінка, пригнічуватися імунітет. А японці, що вдалися до маніпуляцій з бактеріями, виготовили на цій основі антидепресант. Лікування ним мало трагічні наслідки: 37 пацієнтів загинуло, 1500 стали інвалідами, а 5600 зазнали нових несподіваних хвороб. Експеримент з генетично модифікованою картоплею було проведено й в Україні: за місяць зберігання картопля перетворилася на жовто-коричневу рідину.

Окрім соєвої муки, в ковбаси додаються також небезпечні для здоров'я консерванти, барвники, пігменти, розрихлювачі. Все це останніми роками дозволяється для використання в Україні на державному рівні. Хімічні барвники стали неодмінною складовою і у виробництві вина, пива, безалкогольних напоїв. І це - не остання причина того, що щороку 30 тисяч українців потрапляє до лікарень через отруєння різноманітними алкогольними напоями.

Варто зазначити, що 80% експорту в Україну напоїв, цигарок, продуктів харчування з Північної Америки і Східної Європи належать саме до зазначеної третьої категорії. І експорт в "неелітні" держави екологічно небезпечних та заборонених у розвинених країнах сільськогосподарських товарів дедалі зростає.

Скажімо, кола і маргарин, що виробляються в Голландії і Німеччині і постачаються в країни СНД, консервовані емульгатором, який позначається на упаковці символом Е-330. Ця позначка мусить оберігати громадян елітарних держав від раптових контактів з небезпечною для їхнього дорогоцінного життя продукцією. Адже в їхніх рідних державах отруєння власних громадян заборонене.

Наша влада ж, навпаки, дедалі розширює список продуктів, які вважає прийнятними для споживання українцями, певне що враховуючи нашу загартованість в битвах з труднощами. "Постановою Кабінету Міністрів від 17 лютого 2000 р. № 342 "Про внесення змін до переліку харчових додатків, дозволених для використання у харчових продуктах", зроблено доповнення 22 пунктами" (Ярослав Коваль, "Продуктовий геноцид"). А взагалі з позначками, що вирізняють харчові продукти, дозволені в Україні і заборонені в розвинених країнах, варто було б ознайомитися і широкій громадськості.
Е-102 - небезпечний; Е-103 - заборонений; Е-104 - підозрілий; Е-105 - заборонений; Е-110 - небезпечний; Е-111 - заборонений; Е-120 - небезпечний; Е-121 - заборонений; Е-122 - підозрілий; Е-123 - дуже підозрілий; Е-124 - небезпечний; Е-125 - заборонений; Е-126 - заборонений; Е-127 - небезпечний; Е-130 - заборонений; Е-131 - ракотворний; Е-141 - підозрілий; Е-142 - ракотворний; Е-150 - підозрілий; Е-152 - заборонений; Е-171 - підозрілий; Е-173 - підозрілий; Е-180 - підозрілий; Е-210 - ракотворний; Е-211 - ракотворний; Е-212 - ракотворний; Е-213 - ракотворний; Е-215 - ракотворний; Е-216 - ракотворний; Е-217 - ракотворний; Е-221 - розлад кишківнику; Е-224 - розлад кишківнику; Е-223 - розлад кишківнику; Е-230 - шкідливий для шкіри; Е-226 - розлад кишківнику; Е-232 - шкідливий для шкіри; Е-238 - шкідливий для шкіри; Е-240 - ракотворний; Е-241 - підозрілий; Е-250 - розлад тиску; Е-251 - розлад тиску; Е-311 - висипка; Е-312 - висипка; Е-313 - висипка; Е-320 - підвищений холестерин; Е-321 - підвищений холестерин; Е-322 - підвищений холестерин; Е-330 - ракотворний; Е-338 - розлад шлунка; Е-339 - розлад шлунка; Е-340 - розлад шлунка; Е-341 - розлад шлунка; Е-407 - розлад шлунка; Е-450 - розлад шлунка; Е-465 - розлад шлунка; Е-466 - розлад шлунка.

Ось тобі і їжте на здоров'я! Тільки здоров'я в українців чомусь не зміцнюється. Та і самі вони не ховаються в окопи від натиску отрутопродуктової інтервенції, а навпаки, вирощуючи картоплю (особливо на продаж), щедро поливають її хімікатами (понад 57 найменувань), у той час, як можна взагалі обійтися без хімії.
І далеко не всі господині вдаються до тих кулінарних хитрощів, що допомагають зменшити шкоду від вживання такої картоплі. А для цього її треба чистити, дрібно різати і на кілька годин заливати кип'яченою водою. А ту, що має сині плями, безжально викидати - її не врятує вже ніщо.
Але особливо обережними треба бути, купляючи кавуни. Цей виключно корисний для лікування хвороб нирок продукт, в який заповзятливі фермери вприскують певні хімікати з метою збільшення своїх прибутків, може привести споживача до лікарняного ліжка. Сьогодні медична статистика свідчить про випадки гострих отруєнь кавунами.

Неважко отруїтися іншими овочами: капустою, помідорами, огірками, вирощеними по-сучасному. Дуже корисною для людини є морква. Але ж вирощена без хімії вона погано зберігається. А, окрім того, у боротьбі з бур'янами селяни широко застосовують гербіциди.

І здебільшого це не прості селяни, а заможні орендатори, та ще й іноземці, після яких хоч трава не рости.
В книзі розповідається про випадок, що стався на Львівщині, де іноземці-орендатори настільки захопилися "хімічним захистом" своїх рослин, що у мешканців навколишніх сіл з'явилися ознаки отруєння. А кролики, які скуштували гичку їхньої моркви, взагалі загинули.
Великого розголосу в Україні набуло застосування гербіциду "Харнес" американської фірми "Монсанто", який не пройшов в Америці належного випробування. Але наші чиновники знехтували цією обставиною і дали добро використанню отрути. Дурний приклад заразливий. Дехто з селян ще й досі зберігає давно заборонений для використання у сільському господарстві дуст і щедро посипає ним городину (яка на продаж), а дехто, через свою екологічну неграмотність, шкодить і власній родині. Особливо це стосується тих, хто звик косити для худоби сіно в лісосмугах побіля залізничної колії. Дим від дизельного пального, гумовий пил, інші хімічні відходи забруднюють тут територію у радіусі 4 - 5 км. Нерідко при дорозі в боротьбі з бур'янами також використовують гербіциди. Як наслідок, навіть від меду, що збирають обабіч залізниці бджоли, слід відмовитися.

Про медолікування написано чимало статей і книг. Але, як бачимо, навіть натуральний мед може давати результати, протилежні очікуваним. Одним із поширених явищ, що викликаються його споживанням, є алергічні хвороби. І причина далеко не тільки в залізницях. Відвідуючи поля ріпаку, перед цвітінням оброблені отрутохімікатами, бджоли приносять у вулик отруйний нектар. Деякі з них і самі гинуть. А мед цей реалізовують як весняний, майський, особливо корисний. До речі, олія з насіння ріпаку, що оброблявся хімікатами, заборонена для застосування в харчовій галузі на державному рівні.

А як ставитися до споживання м'яса? Звичайно, що з пересторогою. Бо тварини можуть бути вирощені з використанням інтенсивних технологій, тобто з підгодовуванням гормонами, антибіотиками, які збережуть їх від хвороб і забезпечать швидкий товарообіг. Але споживачам такого м'яса до приготування страв слід обов'язково відварювати його у двох водах. Цей відвар виливається, як і не споживаються м'ясні бульйони, холодець, видільні органи тварин: печінка, легені, нирки. Джерелом зараження може бути й молоко через недбайливість господарів, тому тут слід віддавати перевагу заводській продукції.

Останнім часом погіршилася і якість цукру, про що повідомляють пасічники, які годують ним бджіл взимку. Частенько бджолосім'ї, що зимують на цукрі, дуже слабнуть або взагалі гинуть.

А одна з причин - це обробка бурякових плантацій отрутохімікатами. Саме вони складають небезпеку і при споживанні яблук. І хоча "народні мудреці", вважаючи індикатором екологічної чистоти червиві яблучка, вже нібито навчилися відрізняти грішне від праведного, не відстають від них і торговці, підкидаючи в кошик кілька червивих яблук з інших плантацій.

Єдиним надійним рецептом для придбання екологічно чистих продуктів, як вважає автор книги "Продуктовий геноцид", є особисті щирі і довірливі стосунки поміж покупцем і продавцем. Ярослав Коваль радить купляти городину і продукти тваринництва у тих, кого знаємо особисто або ж звертатися до людей за порадою голови сільради, який добре знає, хто чим дихає.

Але важко собі уявити, як можна використовувати цю пораду у повсякденному житті мешканця міста, та ще й коли він не має власної машини, тобто не може мандрувати світом, аби купити кілька кавунів чи кошик овочів для борщу. А як переконатися, що, скажімо, чорниці не завезені з чорнобильської зони, коли торговці примудряються піддавати дозиметричному контролю тільки певну кількість ягід, дійсно екологічно чистих, і в такий спосіб отримують сертифікат якості?

Тож, як бачимо, запитань дійсно більше, ніж відповідей. А в результаті в організмі людини накопичуються отруйні речовини. Лікарям вкрай важко знайти причину хвороби, отже, і усунути її - аби успішно продовжити лікування. А результати - це загальне погіршення здоров'я українців, зростання смертності - все те, що дає нашій владі підстави давно бити на сполох.

Але оскільки на державному рівні ці проблеми мінімізовані, Ярослав Коваль пропонує власну систему самозахисту. На його думку, слід було б ввести посаду санітара села, який би призначався кожною сільрадою. Але утримувала б цю людину не держава, а самі громадяни, виділяючи на це в середньому по 4 гривні щорічно. Санітар би об'їжджав кілька разів на тиждень село, вивозив сміття у відведене санітарною службою місце. Адже нинішнє сміття дуже відрізняється від колишнього - в ньому багато хімічних, синтетичних, штучних речовин, що можуть вступати в реакцію з довкіллям з непередбачуваними наслідками. Санітар села проводитиме екологічну просвітницьку роботу і підпорядковуватиметься районному інспектору з екології. Ярослав Коваль рекомендує також започаткувати екологічний журнал "Українське довкілля", який би фінансувався самими санітарами сіл, що мусили б обов'язково його передплачувати.

Безумовно, книга Я. Коваля "Продуктовий геноцид" є дуже змістовною і корисною. Приваблює вона й тим, що не лише порушує проблеми, але й висуває позитивну програму їхнього усунення. Та, на жаль, це стосується насамперед просвітницької роботи і не позначиться на інтервенції неякісних та шкідливих товарів, місцем збуту яких стає здебільшого місто. Там, де задіяні великі гроші, навряд чи хтось прислухається до голосів сільських санітарів, хай хоч їх і нараховуватиметься близько десятка тисяч. Та й до правдивої інформації їх просто не допустять.

Поряд із законом про санітара села Верховній Раді України треба ухвалити ще багато інших, які заборонять труїти своїх громадян на найвищому рівні і передбачатимуть сувору відповідальність у разі порушення тих законів. Та, як бачимо, наші екологи-"зелені" в результаті останніх виборів до законодавчого органу взагалі не потрапили, тож порушувати там екологічні питання практично нікому. Бодай мали б сьогодні журнал "Українське довкілля", то до наступних виборів у людей трохи б перед очима розвиднилося.

Та чи доживемо на оцій ковбасці, кавунчиках та інших ласощах?