Уродженець Галичини американський політолог Збігнєв Бжезінські назвав свою написану зо п’ять років тому книгу “Велика шахівниця”. Але читати треба до кінця, і вже підзаголовок цього політичного есе виявляється вкрай промовистим: “Панування Америки та його геостратегічні імперативи”! Круто і без демагогії.

Та, може, це лише самореклама? Відкриваємо книгу: перший розділ називається “Гегемонія нового типу”, а підрозділ – “Короткий шлях до світового панування”.

Безумовно, не всі американці міркують подібними категоріями. Американська нація зробила відчутний внесок до світової гуманістичної цивілізації – досить згадати Марка Твена, без веселих книжок якого годі уявити собі дитинство, чи Гершвіна та американський джаз загалом. Прості американські хлопці в середині минулого сторіччя воювали за тисячі кілометрів від рідних домівок, беручи участь у визволенні Європи від нацизму. Проте...

Через кілька днів після жахливої трагедії 11 вересня на одному з українських телеканалів “крутили” американський бойовик. У ньому продемонстровано, не виключено, що вигаданий, епізод із бойової діяльності армії США у мирний час. Командування доручає солдатові-снайперові, перевдягнувшись у цивільний одяг, потайки проникнути у неназвану, схоже, латиноамериканську країну і вбити там певну особу. Симпатичному та дуже скромному, як показано у фільмі, героєві пояснили, що та людина, за оцінками аналітиків, має перемогти на виборах, а в неї ж диктаторські нахили! (Якщо це не міжнародний тероризм, то що таке імперіалізм?) Тобто нам можна те, що ми обурливо засуджуємо в інших. І такий фільм офіційна Америка не лише не заборонила як спотворення американської міжнародної політики, але й дозволила постачати його за кордон!..

Тож не дивно, що США привселюдно заявляють, що американські громадяни не підлягатимуть юрисдикції міжнародних судів. Навіть західноєвропейські союзники жахнулися. І отримали роз’яснення: це пов’язано з тим, що, мовляв, американцям захочуть помститися... Отакою є в очах Сполучених Штатів Америки об’єктивність міжнародного судочинства, до послуг якого вони й інші цивілізовані країни так охоче вдаються, аби покарати переможених (хоч, можливо, й справді винних у тих воєнних злочинах, які їм інкримінують)?

Отже, зрозумілим є занепокоєння багатьох країн тим, що чергове оперативне втручання американського “хірурга” ще більше зміцнить небезпечний міф про примат сили у міждержавних стосунках. Бо кожен буде у своїй підсвідомості приміряти цей метод лікування до себе, розуміючи при цьому, що згоди на немедичну операцію в нього не питатимуть.

Геннадій Рибалко – есеїст, мешкає у Львові