24 листопада столична міліція затримала такого собі керівника фінансової компанії Kings Capital Олександра Бандурченка. Впродовж півтора року цей Бандурченко збирав гроші в українських громадян під інвестиційні угоди, нагромадивши таким чином до 100 млн. дол. Але біля 60 осіб, що захотіли отримати назад свої гроші, або, принаймні, відсотки з них, цього зробити не змогли, тому звернулися до міліції з заявами.

Виявилося, що одержані гроші у вигляді готівки вивозилися з України, а абсолютна більшість (до 70%) "вкладників" цієї "інвестиційної компанії" - прихожани так званої "церкви" "Посольство Боже", яку очолює нігерійський громадянин Сандей Аделаджа, і одним з найвідоміших прихожан якої є мер Києва Л. Черновецький.

Випадково, чи ні, але якось воно так сталося, що 1 вересня у Нігерії був відкритий GS Microfinance Bank, статутний капітал якого динамічно зріс від 1,9 до 3, 8 млн. дол. Директором цього банку є ніхто інший як "пастор" Аделаджа. На церемонії відкриття у столиці Нігерії Лагосі Аделаджа заявив буквально наступне: "Знаходячись у Європі, я очолив найбільшу церкву цього регіону, тому мені зараз легко повернутися в Нігерію і використати акумульовані засоби, щоб побудувати тут велику церкву, хоча я бачу, що тут є й інші нагальні потреби". Нагромаджені в українських прихожан засоби, очевидно, нікуди більше не потрібно вкладати, як у розвиток церковної справи в Нігерії. А ще кажуть, що ми - бідна країна.

Аделаджа потурбувався і про моральне "прикриття": "Я більше не вірю в ефективність виділення засобів окремим особам, але я знаю, що ми повинні допомогти бідним зрозуміти, що вони можуть і самі себе забезпечити, і можуть забезпечувати себе як завгодно довго". Сильно сказано. Майже як у Остапа Бендера: "Поможем бедным детям".

Ще у червні Аделаджа зізнався, що рекомендує своїм прихожанам вкладати гроші у Kings Capital: «Я не рекламую, а даю роз’яснення тим прихожанам церкви, які задають мені це питання. І це мій обов’язок пастора - дати їм таке роз’яснення».

У свою чергу міністр внутрішніх справ Ю.Луценко відчув у діяннях Аделаджі не тільки безкорисні "роз’яснення": "Коли ми почали розвивати ситуацію, побачили, що у фінансовій схемі було організоване ТзОВ Kings Capital, кредитна спілка "Бізнес партнерства" і Всеукраїнська громадська організація "Духовність та благополуччя", що збирали засоби для вступу в організацію. В результаті вся ця діяльність стала об’єктом прискіпливої уваги керівництва релігійних організацій "Послольство Боже" Аделаджі".

Виходить, що Аделаджа в українських релігійно-фінансових пірамідах уже став свого роду "хрещеним батьком", "паханом", що має можливсть "накладати лапу" і "керувати процесом" у потрібному собі напрямі. А ми-то думали, що мафія буває тільки кримінальна і італійська.

Очевидно, рішучість Луценка не в останню чергу зумовлена тим, що до нього з офіційним запитом і проханням розслідувати діяльність фінансової групи Kings Capital у зв’язку з інформацією про сумнівну діяльність компанії звернувся заступник голови Верховної Ради Микола Томенко. До честі Луценка потрібно сказати, що він поки що єдиний, хто відгукнувся на цей запит, бо аналогічне прохання Томенка до Генпрокуратури щодо перевірки методів впливу "Посольства Божого" і його впливу на свідомість громадян залишилося без особливої реакції. Якщо взяти до уваги, що прихожанин "Посольства Божого" Л. Черновецький є у певному сенсі президентським "протеже", а генпрокурор Медведько останнім часом вбачає порушення закону тільки там, де йому вказує В. Ющенко, то можна прогнозувати, що слідство у даній справі буде тривалим і важким.

С. Аделаджа почуває себе, очевидно, на підйомі, бо "спростовує" усі пред’явлені йому "наклепи": "Я не відкривав жодного банку в Нігерії і не маю до жодного стосунку до нігерійських банок (так в оригіналі - О. Б.)". Він не заперечує, проте, що відвідав Нігерію "з низкою офіційних візитів" і виступав там на церемонії відкриття організації GS Microfinance Bank Limited. Однак, "хоча у назві присутнє англійське слово "bank", але вона не розкриває поняття "банківської установи" в нашому звичному розумінні. Проте, як всесвітньо відомого духовного лідера мене запрошують брати участь у багатьох міжнародних організаціях і програмах як члена ради директорів (ради спостерігачів), так і сталося з цією організацією. Сьогодні через істерію в ЗМІ можна будь-яку подію або дію надати як звинувачення і понавішувати ярликів "ворога народу". Мені як світовому духовному лідерові ці звинувачення просто смішні. Але обурює, що ви дозволяєте спекулювати на почуттях і довірі простих людей. Я вважаю, що такі статті дуже яскраво показують заангажованість ЗМІ, які працюють на користь окремих осіб і за певним замовленням, - обурився Аделаджа. - Сьогодні я зайнятий тільки тим, що молюся і пощусь за Україну, а не беру участь у фінансовій діяльності, як українські політики".

Дивно ось що: якийсь нікому не потрібний і не цікавий нігерієць нелегально прибуває до України, на голому місці організовує тут "найбільшу церкву цього регіону", якій у центрі Києва на безоплатній основі передаються 11 гектарів землі, безпосередньо рекламує фінансові махінації і контролює сумнівні афери, при тому всьому знічев’я вибивається у "світові духовні лідери" і вказує українцям не тільки, що їм робити, але й на те, що їх чекає у випадку, якщо вони цього робити не захочуть: "Ось Kings Capital я особисто думаю, что це Божий дар для цієї церкви, тому що хлопці, які наші, з нуля почали і почали так благословляти людей! Таких ви не знайдете більше! Тому всі їх підозрюють і їх всі б’ють... На мене стільки йде тиску, щоб я їх закрив і заборонив! Я ж кажу: "Слухай, єдині люди, що щось комусь дають! Ви хочете заборонити і знищити?" Я говорю: "Доки вони дають людям щось, я не маю права їх чіпати, і теж не пробуйте їх (Kings Capital - О. Б.) чіпати тому, що Бог з вами розбереться!"

Зараз Аделаджа всіляко відхрещується від особистої участі у Kings Capital. Ю. Луценко, однак, дотримується іншої думки: "Ми маємо покази про те, що він (Аделаджа - О. Б.) замішаний в підготовку цієї фінансової шахрайської схеми... Ми пам’ятаємо про те, що він не громадянин України, а має лише дозвіл на перебування в Україні, але поки що його статус я би визначив як свідок. Аделаджу буде допитано тоді, коли ми будемо мати повний пакет запитань до нього. Поки йде слідство, і воно важке. Я не можу пообіцяти швидкого розвитку подій, бо крім виконавців цих схем, у справі Kings Capital ми маємо знайти ще й організаторів. Зараз вони знаходяться офіційно в розшуку - це два громадянина України. Коли ми їх затримаємо, тоді в нас, очевидно, з’являться всі підстави говорити і з іншими особами, яких ми вважаємо ймовірними організаторами цієї схеми."

2 грудня МВС відкрило кримінальну справу за фактами фінансових махінацій у консалтинговій компанії "Ліоне Банк Україна". Структура ця займалася консультативними послугами щодо розміщення грошей поза межами України. Внесок кожного клієнта складав від 250 до 5000 дол. У міліцію звернулося понад 110 громадян, що вважають себе обдуреними. Загальна ж кількість залучених грошей перевищує 9 млн. дол. Більшість клієнтів банку є прихожанами Аделаджі.

Якщо проаналізувати успіхи «світового духовного лідера» на українській грішній землі, то спадає на думку, що, наприклад, греко-католицька церква мала великі труднощі з одержанням землі під будівництво свого собору в Києві, незважаючи на те, що є однією з традиційних, канонічних і найбільших християнських церков в Україні. У кінці кінців греко-католикам виділили невелику ділянку аж на лівому березі Дніпра. Це тим більше дивно, що нині чинний президент не змучується підкреслювати свої пріоритети у релігійній сфері як "створення єдиної помісної християнської церкви", а головним негативним наслідком комуністичної епохи вважає те, що «половина України ще й досі ходить нехрещена". Очевидно, "великому світовому лідеру" С. Аделаджі доведеться взяти на себе ліквідацію цього суттєвого недоліку українців, а також увійти на правах "великої християнської церкви" у екуменічний процес.

Питання тільки в тому, хто його на це уповноважував.

В сучасній Україні відкрити свою церкву набагато легше, ніж зареєструвати комерційне підприємство. Наше законодавство у цьому сенсі є сліпою копією американського, заснованого на принципі абсолютної свободи і рівноправності у сфері віросповідань.

Населення США формувалося не в останню чергу за рахунок релігійних протестантів, єретиків та дисидентів, що втікали з Європи від релігійних утисків тодішніх монархій. Релігійні інституції у ті часи в Європі відігравали роль державотворчого елементу, тому їхні приписи були обов’язковими для виконання широкими масами населення, а проти єретиків і інакомислячих боролися "усім миром". Однак, перебрання релігійно-духовними організаціями на себе практичних державницьких функцій деградує ці інституції і рано чи пізно перетворює їх на силу, що придушує усілякий духовний розвиток. Це спричиняє дисидентство найбільш розвинутих у духовному плані індивідів, які шукають свободи свого самовираження у тому числі і в еміграції.

США були країною саме таких емігрантів, тому одним з основних постулатів їхнього державотворення була повна свобода віросповідання. І ця свобода з часом була доведена до абсолюту. Цивільні власті втручаються у релігійні справи лише в крайніх випадках, не бажаючи наражатися на зайві конфлікти. Завдяки цьому у сучасній Америці існує кілька тисяч "церков", які ніким, крім своїх прихильників, як церкви не сприймаються, а їхні проповідники мають можливість нести своїм прихожанам з амвонів ту правду, яка саме їм і саме в даний момент вигідна.

Очевидно, що дану ситуацію не можна вважати зразком для наслідування. Якщо, скажімо, я організовую якусь компанію, що бажає займатися підприємницькою діяльністю, то тоді мені потрібно цілу низку дозволів та ліцензій, а моя діяльність буде регулюватися томами різноманітних законів, порушення будь-якого з цих законів може привести мене за грати. В той же час, засновуючи церкву, я можу керуватися будь-якими ідеями і проголошувати в якості найвищих будь-які істини, які мені тільки спадуть на думку. І жодним чином не нести відповідальності за їхню правдивість.

Зрозуміло, що в мультинаціональній країні з імперативом політкоректності інша схема взаємодії суспільства і релігії просто не пройшла б - занадто широке розмаїття менталітетів. Але у тій країні, в якій у якості офіційної політики проголошується релігійна соборність, країні мононаціональній та традиційній, з багатотисячолітньою цивілізаційною історією подібні принципи не можуть нести нічого, крім духовного занепаду та деструкції. Необхідно зауважити, що у країнах Європи, незважаючи на декларовані принципи свободи віросповідання, до релігійних справ існують певні вимоги, і тому стати там "великим світовим духовним лідером" практично неможливо.

Очевидно, що в Україні повинні-таки існувати якісь обмеження на право провадження релігійних практик, скажімо, через умову визнання їх міжнародними церковними об’єднаннями чи відповідності декларованих ідей загальноприйнятим релігійним постулатам. Християнська церква в Україні - це, насамперед, втілення національних традицій і національної ідентичності, а такими речами легковажити не можна.

"Посольство Боже" вважає себе церквою християнською, тому слід думати, що жодних протиріч з канонічними християнськими церквами у фундаментальних трактуваннях у цієї "церкви" немає. У такому випадку постає питання про смисл її існування. Якщо жодного духовного смислу, якого б не можна було реалізувати у межах традиційних утворень немає, то залишаються мотиви тільки суто приземлені. Як то: виведення нігерійського нелегала у число "світових лідерів" чи "акумуляція" українських коштів для бідних нігерійських діточок. Чи є ці завдання достатньо вагомими, щоб їх матеріально підтримувати за рахунок українських громадян?

"Посольство Боже" зовсім не має наміру обмежуватися виключно релігійними справами і мучеництвом в ім’я високих ідеалів. 12 вересня 2008 року воно, скажімо, заявило про свій намір подати до суду на телевізійний канал УТ-1 за наклеп, що міститься, на їхню думку, у фільмі "Попередження" Миколи Вересня: "Треба змусити їх платити за брехню. Кожен повинен відповідати за свої слова. Досить заплющувати очі на підтасування фактів і наклеп. Ми збираємо колегію юристів, і якщо хтось хоче допомогти і готовий відстоювати честь церкви, запрошуємо стати частиною цієї команди." При цьому Аделаджа заявив, що після виходу в ефір на УТ-1 "скандальної, наклепницької програми про "Посольство Боже", тема ЗМІ особливо злободенна і благословив усіх, хто відчуває покликання до журналістики "зупинити потік неправди": "Вивільняю помазання стати главою, а не хвостом, щоб від вас залежало майбутнє ЗМІ України. Молодь, у нас немає вибору, потрібно бути кращими! Не другими і третіми, а тільки першими, найкращими, і поставити ім’я Бога вище за інші імена, щоб уся земля поклонялася Йому", - заявив Аделаджа.

Вперед, братва, на захоплення українських ЗМІ. Ми поставимо їх на коліна і примусимо визнати нас найкращими, бо іншого вибору у нас немає.

Отже, ні мало, ні багато, але майбутнє ЗМІ України буде визначатися не україським народом, чи, тим більше, державою, а купкою прихильників Сандея Аделаджі, які будуть ставити всіх на те місце, яке вкаже їм їхній лідер.

Аделаджа зовсім не оригінальний у своїх прагненнях диктувати українцям їхні символи віри. 19 грудня найбагатший, за версією журналу Forbes, громадянин України Рінат Ахметов вирішив теж покопатися на царині моральних настанов.

"Тільки переживання нас роблять сильними, тому що якщо не буде переживань, ми будемо всім задоволені, а так не може бути. Ми маємо страждати, і, пройшовши через це, ставати сильнішими... Не зважаючи на всі труднощі, Господь дає випробування сильним... З усіх складних ситуацій ми маємо знаходити можливості виходити сильніші. І це головне."

Сильні, сильніші, ще сильніші. Куди вже сильніші. І так пів-України своїм чоботом придавили. Питання тільки в тому, хто і скільки має страждати, щоб стати сильнішим, скажімо, від Ахметова.

"Страждалець" Ахметов на війні не воював, людей з вогню не витягав і в мордовських таборах не сидів. Усі його "страждання", очевидно, були пов’язані з первісним нагромадженням особистого капіталу. Чутки ходять, що в ході цих його "страждань" кілька сотень чоловік "достраждалися" до смерті. Видно, стати сильнішими за Ахметова сил не вистачило.

Чутки - воно і є чутки. Але будемо виходити з того, що основні "страждання" Ріната Леонідовича припали на найбільш криміногенну в Україні область у найбільш криміногенний період її новітньої історії. На часи "беспредєлу" і рекету. І "страждав" Ахметов, привласнюючи те, що комусь до того вже належало. Яким же іншим чином можна було у перманентно кризовій країні, не створивши жодного нового виробництва і не модернізувавши жодного заводу, вибитися у найбагатші люди Європи? Тим більше, що тестя-президента у Ахметова теж не водилося. І неможливо уявити собі, щоб колишні власники усього нагромадженого Ахметовим майна ділилися з ним останніми заробленими на добровільній основі.

Християнство каже, що страждання очищають душу. Але скільки б магометанин Ахметов не "страждав", у праведники йому не вибитися. Але, однак, вчить українців, як їм страждати. А українці слухають, роззявивши рота.

Просте запитання: якщо Бог дає випробування лише сильним, то чому від усіх криз в Україні страждають насамперед найслабші і найбідніші? Можливо, тому, що ще й найдурніші?

"Християнин" Аделаджа теж проповідує цінності, м’яко кажучи, з християнськими фундаментами несумісні. Скажімо, "кращими" людьми в розумінні Аделаджі є багатії-мільйонери, яких він вже в Україні напродукував понад дві сотні. Чим привселюдно і похваляється. Його палкий прихильник Віктор Павлік своє "духовне зростання" калькулює у сотнях тисяч доларів.

Питання: яким чином у країні, де промисловість практично не працює, а 80% людей відчувають труднощі з придбанням найнеобхідніших речей, можна стати мільйонером? Всі "успішні проекти" в Україні в останні роки так чи інакше пов’язані з розкраданням державного майна. ВВП України у 2007 році склав біля 6700 дол. на душу населення, а у 2008 ще й знизився. Таким чином, кожен новий мільйонер в Україні - це щонайменше 150 українців, які залишилися без засобів до проживання.

Аделаджа, очевидно, добре знає, чим спокусити «нехрещених» українців. Бажання "вибитися в люди" за будь-яку ціну так впливає на уми наших співвітчизників, що вони втрачають будь-яку здатність до адекватного сприйняття навколишньої реальності. Як тільки міліція взялася за "світового духовного лідера", відразу ж з’явилися розбурхані натовпи, що стали пристрасно вимагати залишити "лідера" у спокої, бо він, мовляв, "робить для людей і України добро". Якби не Аделаджа, напевно, то ми б не знали, хто такий Ісус Христос.

Левову частину цих натовпів складають громадяни,... постраждалі від Бандурченкових афер.

З того, що в ім’я Аделаджі психічно здорові люди готові поступитися своїми власними інтересами, можна зробити висновок, що розвиток ситуації з "Посольством Божим" в Україні може у фіналі привести до встановлення політичної влади цього "лідера" у межах всієї країни. Фантастично? Але ж обирають кияни не менш колоритного Черновецького собі на мера.

З іншого боку - ті люди, які тепер нарікають на те, що їх обікрали, явно прагнули не до святих справ. Хотіли так розмістити свої "кровні", щоб наживатися на праці інших, самим не докладаючи до цього жодних зусиль. І саме з цього виходили. Але ж лихварство, тобто - життя на відсотки з позичених комусь грошей у християнстві - великий гріх. Виходить, що під личиною християнської церкви внадився в Україну антихрист? То чому ж тепер нарікати, що Сатана взяв своє?

У цій готовності до безумовного жертвування духовними цінностями заради матеріальної наживи слід, очевидно, шукати корінь усіх бід в українській реальності.

16 грудня колишній піарщик Януковича Юрій Романенко опублікував "Маніфест середнього класу". Основна ідея цього "маніфесту" - обвинувачення усіх гілок української влади в тому, що вона вже "дістала" український народ своїми вродженими вадами, починаючи від некомпетентності і закінчуючи захланністю при розкраданні державного майна. І заклик до "середнього" класу: відстоювати свої права усіма доступними методами, включаючи насильницькі.

Ідея гарна. От тільки цікаво, що за нею стоїть.

У сучасній ідеології державотворення в Україні поняття "середній клас" відіграє роль панацеї від усіх соціально-економічних бід: от, мовляв, його створимо, розмножимо, підсилимо - і все буде гаразд.

За "Республікою" Платона середній клас утворюється стражниками або слугами режиму ("вищого класу"), які, примушуючи "нижчий клас" (рабів) працювати в інтересах "сильних світу цього", в нагороду отримують більш-менш задовільне матеріальне утримання. У капіталістичному суспільстві середній клас виконує таким чином функцію стабілізатора соціально-економічного ладу.

Ті, хто створює матеріальні блага у суспільстві і виконують усю продуктивну роботу, не мають права одержувати більше, ніж мінімально необхідні для їхнього фізичного відтворення кошти - інакше вони втратять бажання працювати, а займуться тим, що кому найбільше подобається. З цього можна зробити висновок, що належати до середнього класу можна тільки, займаючись перерозподілом створеного іншими - комерцією, юридичними послугами і т. п.

Тому існування середнього класу автоматично передбачає існування класу нижчого, який клас середній матиме змогу обдирати, та класу вищого - втілення усіх суспільних ідеалів, на який "середнячки" повинні молитися як на системоутворюючий фактор.

Так що життєвою метою "середняків" є вибитися у "виші" (за рахунок оббирання, звичайно, "нижчих"), а жахіттям - опуститися вниз і зайнятися суспільно-корисною працею.

З цієї точки зору "благородні" поривання "середнього" класу насправді ж мають у своїй основі чисто матеріальні, можна навіть сказати - корисливі інтереси тих, хто за своїми особистими якостями ніяк не дотягує до "чину" олігарха, але вже надто сильно хоче ним бути.

Ю. Романенко проголосив акцію "Достали!", де кожен мав би посигналити три хвилини 22 грудня о 12.00 за київським часом, висловивши таким чином своє ставлення до влади. Акція не знайшла, м’яко кажучи, відгуку в серцях широкого загалу. Очевидно, в українців на підсвідомому рівні ще збереглося відчуття "свій-чужий", і це вселяє сяку-таку надію.

На рівні ж свідомому моральні цінності і соціальні імперативи у головах українців вже давно потерпіли нищівну поразку перед спокусою матеріального нагромадження. У цьому сенсі ми - попереду всієї планети. А народ, який молиться на Жовтого Диявола, не може не поставити до влади його жерців - олігархів.

З іншого боку - усіх, хто піддався спокусі цього Диявола, забирає Сатана. Тому виглядає на те, що ряди українців будуть активно рідшати і надалі.