Нас усе ближче посувають до практичної реалізації сумнозвісної ідеї двох Україн. Поки що її не озвучують напряму, адже це, по суті, - злочин проти держави. Але закони в Україні практично не працюють, і нинішня влада доводить нам це мало не кожного дня. В результаті маємо небезпечний процес поділу країни на національну і проросійську частини. Він уже запущений за багатьма напрямками: ідеологією Табачника, нігілізмом Януковича, протистоянням у суспільстві та тиском ззовні. Держава слабка, люди розчаровані, а це означає, що для розпаду на окремі частини не потрібно ані агресивного сепаратизму, ані жодної війни. Владі потрібно лише під виглядом реформ скерувати процес у «правильному» напрямку. Сьогодні з’явилася інформація, що Росії буде передано ще й Керченську протоку. У вакханалії суцільної брехні навіть неможливо достеменно розібратися, наскільки вона відповідає дійсності. Але у суспільство вкинуто черговий привід для розбрату. Одночасно було розповсюджене твердження віце-прем’єр-міністра з регіональної політики Віктора Тихонова, яке він висловив в інтерв’ю газеті «2000». Тихонов пропонує закріпити федеративний устрій України. «Я переконаний прибічник ідеї децентралізації влади та федералізму. І я не самотній: наприкінці ХІХ – початку ХХ ст..ст. Михайло Драгоманов та Михайло Грушевський бачили Україну федерацією», - сказав він. Чим закінчилися спроби реалізації такої ідеї, усім відомо. І чому зараз у разі втілення її у життя справа має піти за іншим сценарієм – не зрозуміло. Тихонова навіть не турбує той факт, що федералізація суперечить Конституції. Він говорить, що основний документ все одно потрібно змінювати, бо він не вирішує основних проблем місцевої влади. До того ж, за словами віце-прем’єра, сам Янукович поставив стратегічне завдання на децентралізацію влади. Насправді, на Віктора Федоровича це щось не схоже. Він, котрий щойно прийшовши до влади, варварськими методами узурпував її у власних руках, хоче позбутися більшої частини повноважень? Нісенітниця якась! Скоріш за все, якщо Україну почнуть перетворювати на федерацію, а з огляду на активні дії президента це зовсім не виключено, то зовсім не для того, аби припинити так зване протистояння сходу та заходу, і точно не для того, аби залишити основну частину державних фінансів на місцях. Будь-який пересічний українець скоріш повірить, що у такому разі відрахування до столиці ніяк не зменшаться, але натомість ті області, що не подобаються президентові, із центру нічого вже не отримають. У той же час регіони держави, імовірно, згрупуються за ідеологічним принципом, а потім буде вже недалеко до виділення з України своїх невизнаних республік. Адже центральна влада, нагадаємо, і зараз слабка, а після втілення пропонованої децентралізації взагалі матиме усі підстави лише руками розводити та торочити щось на зразок: ну, не воювати ж нам між собою як грузини з осетинцями! Скільки часу потрібно для реалізації такого сценарію. Судячи з історії останніх двох місяців, - значно менше, ніж комусь може здаватися. Як не прикро, і на сході, і на заході країни може знайтися чимало прихильників бодай умовного розподілу з числа тих, кому вже остогидла багаторічна зовнішньополітична невизначеність країни та усе більш наростаюче протистояння. Воно, до того ж, активно підігрівається. Це легко помітити навіть із новин, які щодня говорять про нібито два різних за уподобаннями народи. Взяти хоча б нинішні інформації: до Криму їдуть продюсер та виконавці головних ролей російського фільму «Ми з майбутнього – 2», який за відверто антиукраїнську спрямованість і, зокрема, паплюження учасників національно-визвольної боротьби 17 лютого цього року був заборонений для показу в Україні. Одночасно, у місті Сторожинець Чернівецької області невідомі пошкодили пам’ятний знак на честь воїнів УПА. Вочевидь, обидві події протилежно оцінюватимуться пересічними мешканцями Буковини і Криму. А це мимоволі викликає бажання відгородитися. Тож, скільки б не говорили патріотичні сили про неподільність держави, вони мали би визнати – за такої ситуації, як сьогодні, принаймні на емоційному рівні, ідея нової влади на федералізацію і справді може дістати серйозну підтримку серед населення. Нехай навіть ця підтримка буде виглядати як спонтанна та нерозважлива, нехай громадяни пізніше самі пошкодують, що погоджувалися, федералістам більшого не треба. Вочевидь, у випадку зміни державного устрою на федеративний ідея розколу України, запущена нинішньою провладною політичною силою іще напередодні минулих президентських виборів, стає цілком реальною. Що тоді чекатиме на нас усіх? Маючи «свого» президента, південь та схід напевно остаточно закріпляться у статусі чи не найбільшого кремлівського васала. Не маючи, може перетворитися на невизнану республіку типу вже раз проголошеного ПіСУАРу. Тоді на тій території не виключені війни, розгул бандитизму, соціально-економічний крах, а також неможливо буде й мріяти про бодай якісь поліпшення без «допомоги старшого брата». Подібна доля очікуватиме і на решту держави без «свого» Президента України. Але навіть із ним перспективи оминути «грузинський варіант» вельми примарні. Адже через це проходили усі країни колишнього СРСР, що постраждали від сепаратизму: Вірменія, Азербайджан, Молдова, Грузія, були спроби поділу й у колишніх республіках Середньої Азії… Без сумніву, громадяни кожної із цих держав сьогодні шкодують, що свого часу піддалися на провокаційні ідеї децентралізації влади. Чи і ми повторимо їхній шлях? Петро Українець http://duhvoli.com.ua/index.php?article=84