Під столичним Печерським райсудом від минулої п’ятниці, 5 серпня, стоять намети. Це — громадські приймальні народних депутатів. У вівторок надвечір за кілька метрів звідси розмовляють дві жінки.

— Вашингтон сьогодні сказав: "Юлю відпустіть!" — говорить 62-річна Катерина Пилипівна.

— Правильно, Юля ж на людей не кидається, — підтримує 60-річна Катерина Вільчинська. — Взагалі судити треба Януковича — за "Межигір’я".

— Думала, поживе ще Україна, а тепер такі чорні дні настали, — зітхає співрозмовниця.

— І доки отакі будуть стоять за парканами, — Вільчинська показує на "беркутівців", що курять під автобусом, — нічого не зміниться. Це ж двоїшники вчорашні — ні географії, ні 2 на 2 не знають. Мені один сказав: "Будет приказ — буду бить". Бандіти!

— Вони ж сльозогінний газ учора пустили. Налетіли в масках, як ворони чорні, всю землю вкрили. Люди на асфальт падали. Скільки потім тут понаходили часів, очків.

До "бютівця" 42-річного Віктора Уколова підходить мітингувальниця у вишиванці. Тримає плакат із Юлією Тимошенко.

— Зверніться як депутат, щоб мене поміняли на одну з тих жінок, що сидять із Юлією Володимирівною, — просить. — Посадіть мене — буду знать вірогідно, що нашу Юлю не обіжають.

— Спасибо, у меня еще много работы, — відповідає нардеп і йде.

— Як там Донбас? — гукає чоловік біля намету до 46-річного Павла Смолікова з Макіївки.

— Донбасс уже полтора года стоит раком, — відповідає той. — И уже начинает это понимать. Люди в Донецке, которые раньше за "Регионы" рвали на себе майки, сейчас, как в японском выражении, "атомулиядала". В переводе на русский — "испытывают сомнения".

О дев’ятій ранку в середу на центральному ринку райцентру Кам’янка на Черкащині продавці господарчих товарів снідають. 62-річний Олександр Поляков відсуває на край столу гайкові ключі. Ставить пляшку самогонки, розгортає газету і викладає помідори, сало, чорний хліб.

— Я, мабуть, хлопці, буду переходить на торговлю презерватівами, — випиває чарку, кривиться. — Азаров сказав, шо дорожчатимуть, то я закуплю пока дешевих. Пару ящиків.

— Ти, Сашко, багато балакаєш! — відказує рудий чоловік років 50. — Тільки з твоєю Юлькою розберуться, до тебе прийдуть.

— Не бойся, Коля, — витирає жирну від сала бороду їхній сусід. — Америка не дасть посадить. Ох і хотів би я подивиться, як Юля рватиме цих донецьких, як до власті прийде.

— Та ніхто її, хлопці, звідти не випустить. Тут же лічна ненависть, справа честі. Донецькі порожняк не гонять.

Середа, 9.10. 63-річна Марія Ярмола сідає на ліжко у палаті в хірургії Львівської обласної клінічної лікарні. Скидає хустку, відхекується. Вона щойно сповідалася у каплиці в підвальному приміщенні відділення. Туди щодня о 8.00 приходить священик.

— Чуєте, за Юльку правив нині. Каже: помолімося за її звільнення, — розповідає. У палаті ще троє хворих і дві молоді відвідувачки. — Та мені сє вийти хтіло, але ше не запричастилася. Ну як то можна комусь нав’язувати думку? А як я не хочу за неї сє молити?

— Та певно. Релігія має бути окремо від політики, — повертається на бік сива жінка навпроти.

— Та ви сє подивіть, як вона себе у суді вела. Який то приклад для людей? — продовжує Марія Ярмола. — Як то кожен почне собі тако дозволяти не встати перед судом, бо той суддя дурний, а той хабарник, то суду взагалі не буде. Уже який є, то є, а нашо ви йому диплом дали?

— Та я во нині прочитала газету, де вона є, — тягнеться інша пенсіонерка до тумбочки біля ліжка. На ній — миска, пляшка молока, вата, старий мобільний "Нокіа". — Нема десь. Де я її поділа? Ой, певно, в холодильник печений кабачок завила. Та менше з тим. Пишуть, що вона в камері з телевізором і холодильником сидить. Як на курорті. А мого онука недавно затримали за то, шо пиво на вулиці з колєгою пив. То навіть по мобільному не дали дзвонити, доки в райвідділі протокол писали.

— А мені вчора лікар обіцяв, шо операція пройде добре, шоби я не переживала. Але каже, ну хіба вже такою гарною, як Тимошенко, мене не зможе зробити, — сміється худа жінка у нічній сорочці на третьому ліжку. Їй мають оперувати ногу.

— Та яка вона там гарна? Наколота, аж очі заплили, — говорить друга.

— Хіба то не видно? Якби ті грошиська, шо має, людям віддала, то скільком би могла помогти! А вона на свій писок тратить.

— Не кажіть такого, пані Олю. Я Юльку не захищаю. На державній роботі роблю, то за неї, коли прем’єром була, мені ні на копійку зарплати не підняли. А Янукович прийшов — і вже 200–300 гривень надбавки є. Але він не просто так то всьо робить. Хоче показати, що він тут цар і бог.

— А я знаєте, за шо Юльку не поважаю? — перебиває 57-річна Катерина. — Що вона свою єдину доньку за іноземця видала, ще й розведеного. Якби вона була справжня патріотка — то би відмовила дитину. Бо ж і внуки її не будуть мати українського громадянства. Той музикант бородатий де таке дозволить?

Середа, +40°С. У тролейбусі маршруту №8, який їде з центру Донецька через річку Кальміус, люди мокрі.

— Фу, задохнусь, и когда уже кончатся эти тропики? — обмахується газетою жінка років 50 з чорними вусами над верхньою губою. — У Юли, небось, в камере кондиционер работает.

— А по телевизору сказали, она с простыми женщинами сидит, — говорить її сива сусідка.

— Это вряд ли. Янукович ее для отвода глаз послал в тюрьму, — приєднується худий чоловік в окулярах років 45. — У них сценарий: ты пока посиди, Юля, а тогда вместе будем кидать лохов. Там одна банда — перед телекамерами они скубутся, люди за них сердца рвут. А они портфели поделили и друзья взасос. Думаете, Юлька с Януковичем на днях рождения не гуляют друг у друга?

— Да, ничему нельзя верить, — погоджується сива жінка.

— Идет банальная политическая расправа. Они глупы, как пробки, и только укрепляют электорат за Тимошенко, — каже літній чоловік своєму товаришеві. Вони сидять на лавці в Міському саду в центрі Одеси у середу, 10 серпня. — Если так и дальше продолжится, то Тимоха выиграет парламентские выборы, даже сидя в тюрьме.

— Топорно работают — это не "мурку" лабать на рояле, — відповідає співбесідник.

— Ситуация меня тревожит, — каже жінка років 40 своїй подрузі, гуляючи вул. Дерибасівською. — Сажают всех, только не "регионалов". То, что сейчас происходит, уже повод арестовать Азарова и Яныка. Но никто этого не сделает.

— Скоро власть поймет, что с арестом погорячились. Ситуация не улучшится ни завтра, ни послезавтра. Никогда. Раньше за это на Юльку валили, а теперь на кого? Скоро ее отпустят.

— Увезли сердешную в неизвестном направлении в автозаке, — розповідає на Привозі продавщиця панчох сусідці, яка торгує спідньою білизною. — Кто-то бросился под колеса, но его вытащили.
— Теперь Тюльке (Тимошенко в Одесі називають Кіса, Бабушка Тиква і Тюлька. — "ГПУ") азбуку Морзе придется освоить, чтоб с Луценко переговариваться, — долучається до розмови чоловік, що продає посуд. — Если бы так кто-то другой вел себя в зале суда, его бы дубинками забили.

— Говорят, ближе к выборам всех пересажают. На очереди Яценюк, — говорить жінка, що роздивляється панчохи.

— Кролика не тронут. Обвинения в Холокосте никому не нужны, — відповідає продавець посуду.

— Ну теперь она точно будет президентом, — озивається жінка із намету з одягом.

— Да уж, урка-президент становится славной национальной традицией украинцев, — закінчує розмову продавець посуду.

---

В тему:

Чому братва безумствує?

Де знайти нову еліту?

Золоте правило етики, або Залізний закон розплати