Святкування Нового року та Різдвяних свят у Венесуелі стало досить бурхливим і не дуже веселим – навіть у святкових масових зібраннях не обійшлося без транспорантів та плакатів з вимогою відставки президента Уго Чавеса.

А все розпочиналося тихо та мирно: страйк на одній з нафтових компаній нібито нічим серйозним уряду не загрожував – так собі, невеличка негода. Проте згодом ця негода переросла в справжню бурю, яку до тепер не в змозі припинити ані Верховний суд Венесуели, ані міжнародні організації.

Страйк, який триває вже понад місяць, став загальнонаціональним. Мільйони людей, залишивши свої робочі місця, взявши в руки транспаранти, блокують рух транспорту, пікетують президентську адміністрацію з вимогою відставки Уго Чавеса. Звільнення керівництва нафтової галузі, взяття Національною Гвардією під контроль нафтопереробних заводів, перехід муніципальної поліції Каракасу під беспосереднє керівництво президента нічого йому не дало, ці дії ще більше загострили ситуацію. Мер Каракаса та лідер опозиції Альфредо Пенья, у відповідь на незаконні дії президента щодо захоплення контролю над правоохоронними органами столиці, подав до суду, який ухвалив рішення про те, що уряд повинен повернути контроль над “муніципалами” меру міста. Верховний суд Венесуели прийняв вже ряд постанов, повя'заних з ситуації яка склалася: припинення страйку до моменту вияснення його законності, тимчасове припинення страйку на період Різдвяних свят та Нового року тощо. Проте ці рішення ніхто не збирається виконувати.

Схоже на те, що ситуацію, що склалася в країні, навряд чи вдастся розблокувати силами уряду Верховного суду та народу Венесуели. Очевидно, потрібна доброзичлива, ненав’язлива, але принципова допомога ззовні. Венесуельцям треба допомогти зрозуміти, що вони самі вибрали собі цього президента, й тепер мали б поважати свій власний вибір. А президент мав би зрозуміти, що якщо він справді такий ненависний своїм громадянам, то рано чи пізно вони його позбудуться, якщо ж він зробить кроки назустріч, то гнів їхній може й зменшитися.

Проте ООН та США мають важливіші справи, а інші організації та країни не є настільки авторитетними, щоб до них прислухалися уряд та народ Венесуели. ООН ганяється за примарою зброї масового знищення в Іраці, яка, якщо і є в розпорядженні Садама Хусайна, то вже давно захована так, що експерти ООН навряд чи її знайдуть. США заклопотані підготовкою до війни з все тим же Іраком та розробкою нової протиракетної системи.

Тим часом, ситуація, що склалася в Венесуелі стає дедалі нетерпимішою для світової економіки. Адже країна, що є одним з найбільших експортерів нафти, майже повністю припинила видобуток цієї сировини, що вже спричинило значний ріст цін на нафтовому ринку. А що ж буде коли США розпочнуть війну проти Іраку й країни Перської затоки виконають свою обіцянку та припинять експорт нафти до Європи та країн північної та південної Америки?

Тоді згадають про Венесуелу. Проте чи не буде вже запізно? Чи не переросте страйк у громадянську війну, що, зважаючи на непоступливість сторін конфлікту, може бути цілком реальним?

Повний виклад інформаційно-аналітичного тижневика СВІТ ЗА ТИЖДЕНЬ у форматі Word