Немає нічого дивного, що рішення львівських депутатів одразу ж викликало дискусію, зокрема щодо доцільності такого кроку. Адже йдеться про українця, який похований у голландському Роттердамі, проте символізував і символізує один з найяскравіших етапів національно-визвольної боротьби за незалежність України.

Смерть полковника Армії УНР, голови ОУН Євгена Коновальця у Роттердамі у травні 1938 року стала справжньою катастрофою для організованого націоналістичного руху, українства в цілому. Драматизм полягав у тому, що Коновалець загинув від рук більшовицького агента несподівано, внаслідок терористичного акту. Український національно-визвольний рух був хоч і не паралізований, зате обезглавлений і на деякий час деморалізований.

Одразу ж постало питання поховання полковника. Оскільки Є.Коновалець мав литовське громадянство, то усі формальності, включно з фінансовими, ладнало консульство Литви у Роттердамі. Однак, усі необхідні рішення щодо місця поховання, церемонії, участі у похованні рідних і друзів приймали члени Проводу Українських Націоналістів (ПУН) Я.Барановський та В. Курманович.

Важливо наголосити, що ними одразу ж було ухвалено рішення, що могила полковника на цвинтарі Кросвейк буде тимчасовою, оскільки в майбутньому він має бути перепохований на рідній землі. Тому технічно вона влаштована так, щоб при потребі можна легко вийняти труну. Відповідно до розміру могильної ями виготовлений металевий контейнер в який і було покладено домовину з покійним.

Похорон розпочався ополудні. Спеціальний закритий автомобіль перевіз труну з тілом Є.Коновальця на цвинтар. На похорон прибула дружина покійного пані Ольга Коновалець (Федак), а також члени ПУН. Я.Барановський, В Курманович, а також керівник інформаційної структури ОУН «Українська пресова служба» О. Чемеринський та журналіст Омелян Тарновецький. Від Литовської держави - консул Роберт Пенн.

Чин панахиди відправив римо-католицький священик. Від ОУН прощальне слово виголосив В.Курманович. Виступив також О.Тарновецький, кілька слів сказала дружина - О.Коновалець. Лише три вінки лягли на свіжу могилу Є.Коновальця: від ОУН, дружини і «Української Нації».

Як бачимо, похорон Євгена Коновальця був більше ніж скромним. Тоді ні в кого не виникало навіть думки, що Роттердам – останній притулок полковника. Правда, згодом на могилі було встановлено надгробок - білий мармуровий хрест. Але через короткий час він був пошкоджений, а тому виникла необхідність встановити величніший пам’ятник. Автором проекту виступила відома українська малярка, скульпторка і письменниця О.Лятуринська.

До цього часу, кожен хто відвідує могилу Є.Коновальця може побачити плиту темного граніту, на якій викарбовано слова «Євген Коновалець» та емблема ОУН. В голові, у вертикальній площині, масивний чотирираменний хрест, що нагадує козацькі хрести.

Питання про можливе перепоховання Є.Коновальця на рідній землі неодноразово піднімалося одразу ж після відновлення незалежності України. З цього часу минуло більше як двадцять років, але так і не змінилися причини, які пояснюють, чому, власне, цього не сталося.

Найголовніша з них – не готовність української влади здійснити таке перепоховання на гідному, тобто державному рівні, а відтак забезпечити належний рівень зберігання могили. На жаль, нинішня Українська держава, за яку боровся і за яку загинув Є.Коновалець, виявилася невдячною щодо свого вірного сина.

Вперше спробу організувати перепоховання Є.Коновальця на державному рівні зробив нині уже покійний голова ОУН Микола Плав’юк. У квітні 2006 року напередодні відзначення 115-ї річниці з дня народження першого голови ОУН, він зустрівся з керівництвом Львівської обласної державної адміністрації, щоб обговорити це питання. Власне тоді й виникла ідея перепоховати Є.Коновальця на Личаківському цвинтарі у Львові, де вже зарезервована алея для Пантеону Героїв.

Водночас у ЗМІ з’явилися критичні думки стосовно такого рішення. Аргумент був один – перепоховання у Львові не відповідає загальнодержавному статусу постаті Є. Коновальця. Як загальнонаціональний лідер він має бути похований у Києві – столиці України.

Очевидно, що не можна ставити під сумнів значення Коновальця як визначної постаті загальнодержавного масштабу. Але при цьому треба брати до уваги й іншу реальність: неготовність Києва як столиці гідно перепоховати і вшанувати пам'ять полковника. І проблема не стільки у тому, що в Києві не створено відповідного Пантеону Героїв. На жаль, політична влада у столиці мінлива, нестабільна і головне не «проукраїнська». Вона не розуміє справжньої ролі і місця Євгена Коновальця у нашій історії. Вона вже «доросла» до Грушевського, але ще не може «дорости» до Мазепи і Петлюри, не кажучи вже про Є.Коновальця. Ось таке замкнуте коло.

У будь-якому випадку згадане рішення Львівської обласної ради, це перша реальна спроба Української держави, зробити те, що вона мала б зробити давно: повернути українцям їх справжнього героя.