«Це так не робиться, – пояснювала вона, забувши перейти з англійської мови на українську. – Головне – треба було мати цільову аудиторію, яка мусила б отримати інформацію (про Україну та українську культуру), а потім ширити її далі… Оце справді було б відкриттям для когось. Але якщо ви плануєте подібний захід і не маєте в такій невеликій аудиторії принаймні десяти людей, які точно повинні бути у списку… Я була дуже рада бачити київських журналістів, але sh***t. Це ж не для київських журналістів! Якщо вже пан Фірташ витрачає на мене гроші, то я хочу бачити, що вони витрачаються ефективно».

Натомість присутні на лекції української письменниці з невеличким вишуканим концертом сестер Тельнюк мали задоволений вигляд. Але Забужко констатувала факт: серед тих, хто скористався запрошенням і прийшов на подію, було дуже мало або не було взагалі людей, які відкривали б для себе Україну.

Тим часом із репортажів ЗМІ в самій Україні могло скластися зовсім інше враження. Деякі редактори, повідомляючи про «Дні України у Великій Британії», влаштовані Firtash Foundation і фінансовані Group DF, запросто проголошували, що «у Британії дуже зріс інтерес до України».

Принаймні в одному телерепортажі з Лондона на провідному українському телеканалі журналістка трясла в руці часописом і стверджувала, що «всі британські газети» пишуть про заходи «Днів України».

Британія має один із найбільших ринків преси в Європі. Але я не бачив справжнього репортажу в жодній тамтешній національній газеті! Щоправда, напередодні українських подій у Лондоні один часопис – лондонська вечірка The Evening Standard – вийшов із розкішно ілюстрованим рекламним матеріалом про події, влаштовані Firtash Foundation, і навіть з інтерв’ю із Ладою Фірташ. Справді, у кількох ЗМІ можна було знайти повідомлення про виставки і концерт. Але це були оголошення у відділах платної реклами.

Маленькі перебільшення мають тенденцію накопичуватися. Чомусь у репортажах українських медіа про «назву однієї з вулиць Кембриджа іменем Тараса Шевченка» забували згадати, що йдеться про символічне перейменування на один рік для відзначення 200-річчя з дня народження поета. А також що це невеличкий, хоч і центральний провулок між корпусами факультетів права, історії та лінгвістики.

«Перейменування лише на рік жодним чином не применшує символічності», – каже професор Рорі Фіннін, який очолює програму україністики Кембриджського університету. Саме він, випускник американського Колумбійського університету, був єдиним україномовним голосом у репортажі російськомовного «Інтера» (це один із телеканалів, яким володіє Group DF через компанію Inter Meia Group) про українські події в Британії.

Рорі Фіннін однозначно сказав, що без щедрих багатомільйонних внесків Дмитра Фірташа програми україністики в Кембриджі зараз не було б. А також наголосив, що система фінансування через Cambridge Trust гарантує як його безперервність, так і відсутність впливу жертводавця на те, що і як саме роблять у Кембриджському університеті. «Якби це було не так, я працював би в іншому місці», – стверджує професор Фіннін.

Сам Дмитро Фірташ дозволяє собі бути відвертішим, коли говорить про мету своїх заходів у Великій Британії. Відкриваючи 17 жовтня торги на Лондонській біржі, підприємець сказав: «Наше завдання – донести й показати і наші компанії, і потенціал країни, що ми можемо і з чим можемо вийти на біржу».

Довкола поєднання і конфліктності бізнес-інтересів Group DF з інтересами державиУкраїна та широкого українського загалу точаться найбільші суперечки в Лондоні. «Фірташ витратив власні гроші й тому мав право робити що хотів і запрошувати кого хотів», – кажуть одні. Інші зазначають, що він «не має права представляти цілу країну і вдавати, що його бажання проштовхнути свої бізнесові інтереси було не головним». «Ми ніколи не погодилися б брати участь у жодних заходах, за якими стоїть тісно пов’язаний із Москвою та проросійським урядом Азарова олігарх Дмитро Фірташ», – заявляли його радикальні опоненти.

Коли голова благодійного фонду Firtash Foundation Лада Фірташ російською мовою вітала слухачів фінального концерту на завершення «Днів України у Великій Британії», пролунали гучний свист і крики обурення. Проте чимало людей із натовпу навіть не встигли зауважити незнайому жіночку на сцені.

Українці – молоді працівники лондонських банків та інших компаній, студенти впереміш із роботягами-нелегалами та народженими в Манчестері представниками третього покоління української діаспори – просто хотіли послухати «ВВ», Скрипку і Чубая. Вони чудово провели час, і це проблема організаторів, що на таку подію не вдалося залучити бодай трохи випадкових британців.

Фестивальний концерт і ярмарок були єдиною відкритою для охочих подією. Прийом у британському парламенті та гала-вечеря під музику в Лондонському музеї природознавства відбулися з більшими претензіями на блиск і привілейованість. Але той блиск, схоже, вразив лише українських репортерів, які розповідали про «шикарність» приміщення і трохи дивувалися, що на подіях не було ані прем’єра Кемерона, ані «навіть колишнього прем’єр-міністра Блера».

Представники Firtash Foundation заявляли на початку, що хотіли охопити «Днями України» 100 тис. людей. Після їх завершення в українській пресі було повідомлено, що відвідувачів загалом було 110 тис. Газета «День» винесла в заголовок 120 тис., хоча для всіх, хто був присутній, цифра видається явним перебільшенням. Уточнити її професійно не вдалося: організатори відмовилися від інтерв’ю про підсумки заходу.