Будівництво та розвиток Збройних сил України у період з 1991 по 2002 рік здійснювалося відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року, програми розбудови Збройних сил України (1994 р.), державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України на період до 2005 року (1997 р.), договору про звичайні Збройні сили в Європі та договору про стратегічні наступальні озброєння.

На жаль, заходи, передбачені зазначеними програмами, не мали глибокого наукового, фінансово-економічного обгрунтування та ресурсного забезпечення, тому реформування Збройних сил зводилося лише до механічного скорочення бойових з’єднань, частин та особового складу.

Упродовж останніх років відповідно до Закону “Про чисельність Збройних сил України” від 7 грудня 2000 року №2128 та державної програми реформування та розвитку Збройних сил на період до 2005 року (2000 р.) суттєвого скорочення й удосконалення структури та чисельності військ не проводилося. У складі Збройних сил були створені на основі наявних військ їх функціональні компоненти: передові сили оборони (стратегічні неядерні сили стримування, сили швидкого реагування та сили спеціальних операцій), основні сили оборони та стратегічні резерви.

Система органів військового управління залишилася без суттєвих змін ще з часів колишнього СРСР.

На початок 2003 року у складі Збройних сил України було біля 800 органів військового управління з частинами охорони та обслуговування загальною чисельністю майже 30 тис. чоловік, що становить 8% від загальної чисельності Збройних сил мирного часу.

Невиправданим є утримання у складі Сухопутних військ управлінь армійських корпусів (Дніпропетровськ, Житомир, Рівне, Сімферополь, Івано-Франківськ) за наявними кількістю, статусом, штатами та чисельністю.

На управління загальновійськової армії колишнього СРСР покладалося завдання щодо керівництва підготовкою та застосуванням 5-7 механізованих (танкових) дивізій та декількох десятків з’єднань і частин армійського комплекту спеціальних військ загальною чисельністю мирного часу до 35-50 тис. осіб.

У складі Сухопутних військ Збройних сил України утримуються п’ять управлінь армійських корпусів, які мають у своєму підпорядкуванні угруповання чисельністю 6-15 тис. осіб, водночас штатна чисельність цих органів управління залишилася на рівні управління колишньої загальновійськової армії.

Подібна ситуація склалася і з трьома управліннями оперативних командувань (колишні управління військових округів, у підпорядкуванні яких були угруповання загальною чисельністю мирного часу до 200-400 тис. осіб).

Довідка: у збройних силах європейських країн управлінь оперативної ланки у мирний час зовсім немає, а склад та чисельність сухопутних військ у Великій Британії та Франції дорівнює чисельності однієї загальновійськової армії колишнього СРСР.

Система органів управління, бойовий склад та чисельність особового складу інших видів Збройних сил України мають ті ж самі недоліки.

До того ж, через незначну кількість підпорядкованих авіаційних частин ланка управління авіаційних корпусів Військово-повітряних Сил у порівнянні з прийнятими стандартами НАТО та колишнього СРСР використовується неефективно.

Довідка: у складі авіаційного корпусу утримується 3-4 авіаційних полки (бригади), що дорівнює авіаційній дивізії колишнього СРСР. При цьому у складі авіаційних полків (бригад) утримується до 24 бойових літаків, що у два рази менше, ніж в авіаційних полках ВПС колишнього СРСР та ВПС країн – членів НАТО.

Не зменшилася кількість органів військового управління й у військах протиповітряної оборони. Управління 8-ї окремої армії протиповітряної оборони колишнього СРСР здійснювало керівництво військами, які дислокувалися на території трьох республік: України, Молдови та Білорусі. Сьогодні лише частиною тих військ, що дислокуються на території України, здійснюють керівництво головне командування військ протиповітряної оборони та три управління корпусів.

Що стосується Військово-морських сил, то сумарна чисельність їх органів управління по відношенню до кількості підпорядкованих частин є найбільшою з усіх видів Збройних сил України.

Таким чином, система органів управління Збройних сил України є надуманою, невиправдано складною і обтяжливою для оборонного бюджету держави.

Проблема полягає ще й у тому, що кожний такий орган військового управління передбачає утримання належного комплекту (корпусного, “фронтового”, видового) військ спеціального, технічного, тилового та медичного забезпечення з відповідною чисельністю, інфраструктурою, запасами озброєння, військової техніки, інших матеріально-технічних засобів, а також їх ешелонування у стратегічних резервах.

Загалом склад військ та їх чисельність не відповідають жодним загальноприйнятим стандартам і поглядам. Фактично половина з декількох тисяч військових частин мають чисельність особового складу до 10 військовослужбовців і тільки 7% з них – бойові. Приведення кількісного співвідношення бойових і забезпечувальних частин у відповідність до світових стандартів (1:6) дасть змогу значно скоротити загальну чисельність військ та зменшити витрати на їх утримання навіть без зниження наявного бойового потенціалу.

Загальна чисельність особового складу Збройних сил перевищує відповідні показники армій провідних європейських країн та країн – сусідів майже у два рази.

Не відповідає також світовим стандартам співвідношення посад старшого та молодшого офіцерського складу. У провідних країнах світу таке співвідношення становить 1:1,7. Збройні сили України мають співвідношення 1:1,1.

Незважаючи на обмежені фінансові можливості, Україна продовжує утримувати найбільші в Європі Збройні сили за кількістю танків, артилерії, літаків, бойових броньованих машин.

Міністерство оборони стверджує, що скорочення чисельності Збройних сил України коштує вдвічі дорожче, ніж їх утримання. Водночас не враховується те, що насправді значні обсяги коштів під час розформування витрачаються тільки на бойові військові частини (7% від складу військ), де утримується важка бойова техніка, озброєння і боєприпаси, на вивезення, переконсервацію або утилізацію яких потрібні великі кошти.

Довідка: досвід Німеччини свідчить, що розформування військових частин може відбуватися за більш дешевими технологіями. Зокрема, майно й техніка армії НДР реалізовувалося приватним особам на місці. Фонди військових містечок передавалися безкоштовно у приватну власність колишнім військовослужбовцям або іншим громадянам за їх бажанням. Аналогічний досвід мають Польща, Румунія та Чехія.

Якщо здійснювати скорочення складу Збройних сил з урахуванням такого досвіду, то вартість розформування військових частин буде не більшою, а в деяких випадках навіть меншою, ніж їх річне утримання.

При цьому держава не тільки отримає можливість скоротити та підвищити ефективність оборонних витрат, а й матиме з цього певний зиск:
передача військового майна, перш за все, автомобільної техніки, яку Збройні сили неспроможні привести у працездатний стан, дасть можливість силами нових власників відновити її якість, а за необхідності (у кризових ситуаціях) відповідно до чинного законодавства повернути до складу Збройних сил; надання з боку держави практичної допомоги через передачу військового майна численним власникам землі, представникам малого та середнього бізнесу сприятиме підтримці національного сільгоспвиробника та збільшенню надходжень до Державного бюджету.

Що стосується озброєння, військової техніки, засобів ураження, то, за даними Міністерства оборони України, терміни технічної придатності більшості з них закінчуються на межі 2005 року. Подальше їх застосування під час проведення заходів бойової підготовки становитиме загрозу для життя як військовослужбовців, так і цивільного населення.

У першу чергу це стосується авіаційних засобів ураження, керованих ракет типу “корабель-корабель”, протитанкових керованих ракет та переносних зенітних ракетних комплексів.

Військово-морські сили України також оснащені зразками озброєння і військової техніки, які морально і фізично застаріли та вичерпали ресурс технічної придатності (75% радіотехнічних засобів експлуатуються з обмеженнями).

Не отримала належного розвитку автоматизована система управління військами. Не створено таких систем для тактичної ланки управління Сухопутних військ, а ті, що є в наявності у Військово-повітряних та Військово-морських силах – застаріли і не відповідають вимогам сьогодення. Рівень автоматизації пунктів управління з’єднань і частин на 97% нижче у порівнянні з аналогічними показниками армій розвинутих країн світу.

За станом забезпечення озброєнням, військовою технікою, засобами ураження та їх технічною придатністю з’єднання і частини Збройних сил України обмежено готові до виконання завдань за призначенням.

Бойова підготовка Збройних сил має епізодичний та млявий характер. Особовий склад до її проведення залучається несистематично, оскільки він здебільшого займається господарськими роботами та несенням вартової і внутрішньої служби.

Під час організації та проведення заходів бойової підготовки у 2002 навчальному році головні зусилля органів військового управління усіх ланок були зосереджені в основному на підготовці підрозділів тих військових частин, які увійшли до складу передових сил оборони.

Разом із тим навіть у цих підрозділах Сухопутних військ програми бойової підготовки (стрільби, водіння бойових машин, метання бойових гранат) не виконані. Рівень підготовки механіків – водіїв бойових машин такий, що вони за весь період служби не набувають підстав навіть для отримання посвідчення спеціаліста найнижчого класу.

Знизився також до критичної межі рівень підготовки екіпажів армійської авіації у порівнянні з минулими роками. З усіх екіпажів армійської авіації тільки декілька є боєздатними.

План бойової підготовки авіаційних полків передових сил оборони виконаний у середньому на 12%. Практичну натренованість мають лише окремі екіпажі Військово-повітряних сил, зокрема військово-транспортної авіації, і становить вона 12-16% від річного плану (90 год.), що в свою чергу складає 6-9% від стандартів НАТО (180год.).

Загальний час напрацювання завдань у морі кораблів Військово-морських сил у 2002 році склав 35 годин, що становить 14% від норми.

Мобілізаційна підготовка людських ресурсів для Збройних сил України, більшість формувань яких є військовими частинами скороченого складу, взагалі не проводиться.

Міністерство оборони утримує занадто громіздку систему військово-навчальних закладів, яку не в змозі забезпечити ресурсами. Наприклад, з Харківського інституту ВПС у минулому році були направлені у війська молоді офіцери, які за 5 років навчання не мали жодної години льотної практики.

Державне замовлення випускників значно вище від потреби. Випуск слухачів вищих військових навчальних закладів на цей рік складає 4976 осіб, що в 1,7 раза більше від потреби. При цьому за окремими напрямами підготовки їх випуск перевищує необхідну кількість у 2—4 рази.

Довідка: у 2003 році випуск склав 3927 осіб при потребі військ – 2360. Протягом 2004-2005 років випускатиметься 6876 офіцерів, водночас потреба у фахівцях у 2004 році становить — 2576, у 2005 році — 2400 офіцерів.

Міністерством оборони проводяться певні заходи щодо приведення кількості випускників до потреб сьогодення. Так, у військовому інституті ракетних військ і артилерії та військово-інженерному інституті, Харківському інституті танкових військ здійснено набір курсантів по 50-150 осіб, у той же час кількість їх постійного викладацького складу становить від 800 до 1000 осіб.

Через непроведення інтенсивної бойової підготовки за фаховим призначенням значна частина кадрових військовослужбовців практично усіх категорій не бачить перспектив перебування на військовій службі. До 40% офіцерів не мають будь-якої конструктивної мотивації на її якісне здійснення і розчарувалися у своєму професійному призначенні.

За останні вісім років з лав Збройних сил поза планом звільнилося біля 50 тис. офіцерів, з них 60% молодих.

За рівнем бойової підготовки особовий склад Збройних сил України абсолютно неспроможний у повному обсязі виконувати завдання за призначенням.

Реальні можливості держави щодо фінансування утримання, підготовки та оснащення національного війська як в останні роки, так і за прогнозними показниками надходжень коштів на потреби Збройних сил на наступні 8 років, визначеними Кабінетом міністрів України, потребують вжиття рішучих заходів для збалансування складу та чисельності військ за принципом “вартість-ефективність”.

Уже декілька років левова частка (біля 80% річних витрат кошторису Міноборони) спрямовується на утримання особового складу, тобто “проїдається” (для порівняння, зазначені витрати у Туреччині – 30%, Румунії – 60%). У зв’язку з цим рівень фінансування бойової підготовки військ, закупівлі, відновлення боєздатності, утримання, експлуатації та ремонту озброєння і військової техніки, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт є вкрай незадовільним.

Так, у 2002 році витрати Міністерства оборони на бойову підготовку становили 0,1%, закупівлю озброєння і військової техніки – 3%, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) – 1,5%.

Слід урахувати, що зволікання зі скороченням чисельності Збройних сил призводитиме до збільшення кількості військовослужбовців, які за період проведення реформи набудуть права на отримання пенсії за вислугу років.

За темпами скорочення, які передбачається здійснювати до 2015 року, додатковим тягарем для Пенсійного фонду держави стануть витрати на пенсійне забезпечення біля 50 тис. сьогоднішніх молодих офіцерів (додаткова потреба у коштах становитиме понад 21 млн. грн. на рік).

Збройним силам України у спадщину від колишнього СРСР залишилася громіздка, безсистемна, затратна та недосконала інфраструктура з’єднань, частин, установ, які здебільшого утримувалися за скороченим складом.

За період будівництва і розвитку Збройних сил чисельність особового складу з 1992 року зменшилася майже втричі, а основні фонди та площі земельних ресурсів Міністерства оборони зменшилися відповідно на 20% та 18%.

У зв’язку з цим утримання основних фондів Збройних сил залишається надмірним і занадто витратним. Річна потреба на квартирно-експлуатаційні послуги згідно з розрахунками Міноборони становить біля 1 млрд. грн. Водночас витрати на капітальний та поточний ремонт у 2002 році становили 34 млн. грн. (за потребою 250 млн. грн.). Це свідчить про те, що фонди не оновлюються і найближчим часом стануть непридатними до подальшого використання. Залишаються великими комунально-експлуатаційні витрати на їх утримання 510 млн. грн. за 2002 рік).

Неефективно використовується й інфраструктура тилу Збройних сил. Так, бази і склади продовольчої та пально-мастильної служб завантажені на 6-35%, у той же час бази та склади речової служби перевантажені й утримують майно старих зразків, яке не заплановане для подальшого використання.

Станом на кінець 2002 року на балансі Міністерства оборони України залишається 148 звільнених і непереданих військових містечок, на утримання яких щорічно витрачається 30 млн. грн., та 142 тис. квартир, де мешкають понад 600 тис. осіб, більшість з яких втратили зв’язок із Збройними силами. Кількість звільнених містечок найближчим часом зростатиме, оскільки реформування армії триватиме.

Міністерство оборони України виконує ще й не властиві, за іноземним досвідом, функції щодо керівництва госпрозрахунковими підприємствами.

Результати діяльності цих підприємств за 2002 рік свідчать про те, що більшість з них працюють “на виживання”, не обновлюють фонди та не застосовують передових технологій. Обсяг виробництва в інтересах Міністерства оборони становить не більше 10%. Крім того, діяльність 150 підприємств (73%) з 206, що є в управлінні Міністерства оборони, жодним чином не впливає на боєздатність Збройних сил (будівництво, сільське та лісове господарство, торгівля тощо).

Послуги, які надають решта підприємств, наприклад із ремонту військової техніки, також можуть надаватися цивільними структурами за замовленням військових відомств, що підтверджено досвідом провідних країн світу, де у складі Збройних сил немає ніяких підприємств.

Значних зусиль та нестандартних підходів потребує проблема забезпечення житлом військовослужбовців. Для її вирішення у 1999 році було прийнято комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей.

З цього часу на будівництво житла для військовослужбовців усіх силових структур витрачено 2 млрд. 260 млн. грн., що становить 111% від передбаченого програмою на цей період. Побудовано 30690 квартир. Водночас на 1 січня 2003 року у списках на отримання постійного житла у Збройних силах України залишається 48800 військовослужбовців та 23000 військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. Динаміка забезпечення житлом військовослужбовців показує, що останні три роки кількість безквартирних навіть з урахуванням наведених темпів будівництва не зменшується. У подальшому прогнозується значне збільшення кількості безквартирних за рахунок військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.

Таким чином, склалася ситуація, коли Україна утримує найбільше в Європі військо, не скорочує його через нестачу коштів, одночасно витрачаючи у військовій сфері мільярди гривень на заходи, не пов’язані з безпосереднім забезпеченням боєздатності Збройних сил.

Без здійснення рішучих кроків щодо радикальної структурної перебудови армії та скорочення її складу і чисельності держава у найближчій перспективі не матиме можливості забезпечити планомірну й ефективну підготовку військ за призначенням, переоснащення Збройних сил сучасними засобами збройної боротьби та створення належних умов для соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей.