21 квітня я розмістив на сайті текст, в якому сформулював три можливі варіанти розвитку ситуації в Україні і запропонував читачам оцінити їх імовірність. Колективний розум (всупереч моїм особистим прогнозами) вибрав Варіант № 2 ("тихий злив"), який був описаний дослівно так: 

"Кремль переходить від установки на пряме повалення  київської хунти" до пошуку компромісу і підбору прийнятних для нього колабораціоністів. Сепаратистський заколот на сході скасовується, Донбас номінально залишається в складі України, але ціною значного збільшення автономності місцевих кримінально-олігархічних" еліт". Про дострокові вибори ВР тихо забувають. Кремль повертається на Україну в якості, щонайменше, одного з найважливіших учасників підкилимної боротьби за черговий переділ власності і влади. 

Структури радикальної народної самоорганізації (майдан) послідовно (і не завжди мирно) витісняються на узбіччя політичного життя, а потім тотально руйнуються (все це подається під соусом "досить мітингувати, прийшов час працювати!"). Люстрація де-факто згортається, так і не розпочавшись ("треба зберегти кваліфіковані кадри, час матросів з кулеметом давно відійшов"), хоча розмови про необхідність розслідувати в залі суду злочини старого режиму все ще в ходу. Загалом до початку 2015 р. ситуація в Україні стає карикатурною копією 2005 року ("помаранчева революція-2" з постарілою Юлею без коси) ". 

2. 28 червня можна констатувати, що колективний розум виявився правим. Деякі збіги прогнозу з реальністю просто приголомшують своєю точністю. Прізвище "ставленика старого олігархату" визначилося. "Соус", правда, виявився більш гострим: замість "досить мітингувати, пора працювати" було нав'язано "якщо ви такі патріоти - котіться воювати на Донбас". Поки ще не підтвердився прогноз про скасування дострокових виборів Верховної Ради, але й дата виборів все ще (а з моменту перемоги збройного повстання в Києві пройшло більше 4 місяців!) 

Що стосується сепаратистського заколоту на Донбасі, то рішення по ньому прийнято і навіть доведено до відома думаючої публіки (маю на увазі повторне одностороннє припинення вогню, багатосторонні "консультації" в Донецьку, скасування рішення Ради Федерації РФ про використання військ на території України). Дуже чітко описав прийняте рішення український публіцист Кирило Сазонов:

"В результаті угоди, яка вже за фактом досягнута, але ще не оприлюднено, Донецька і Луганська область залишаться у складі України. З дуже широкими правами автономії, російською мовою та іншими атрибутами ... Бюджетна федералізація, своя міліція, яку напевно сформують на основі нинішнього ополчення, практично всевладдя місцевих вождів ... Фактичним господарем регіону стане [кум Путіна] Віктор Медведчук, а от статус місцевих феодалів буде переглянутий на основі виявленої лояльності ... Формально це Україна, фактично - незалежна територія.. "

3. "Все дійсне розумно" (Гегель). Прийняті рішення і вчинені дії відповідають інтересам головних учасників подій - хоча й не повною мірою (причому для кожного з них). 

3.1. Путін, звичайно ж, хотів набагато більшого; хотілося б забрати всю Україну або хоча б відірвати від неї здоровенний шматок зі східних та південних областей, по дузі від Харкова до Одеси, з головними промисловими районами і узбережжям Чорного та Азовського морів. На жаль, реакція Заходу виявилася різкіше прогнозованої (а ситуація в російській економіці, ймовірно, ще гірше, ніж представляється на наш дилетантський погляд). Проте, прийнятий компроміс дозволяє потішити душу російського обивателя ("фашистсько-бандерівського геноциду росіян на Донбасі запобігли") і, що набагато важливіше, "керований гнійник" на Донбасі дає Кремлю серйозні важелі довгострокового впливу на політику центральної української влади. 

3.2. Кримінально-олігархічні клани України фактично залишаються при своїх грошах і посадах; змінюється тільки політична вивіска (швидше за все, Партію регіонів замінить "Український вибір" Медведчука з потужною електоральною базою на семимільйонному Донбасі). Так, їм доведеться поділитися (і добре поділитися!) з людьми оточення президента Порошенко, але після 21 лютого і за такий компромісний варіант треба дякувати долі. 

3.3. Самого Порошенка навряд чи слід відокремлювати від згаданої вище групи ("старі кримінально-олігархічні клани"), але і він особисто отримує в обраній схемі солідні "бонуси" у вигляді доброзичливого ставлення до нього з боку європейських лідерів. Ну і гроші плюс влада, само собою. 

3.4. Євро-бюрократи просто в захваті (вони її і не приховують). Їм страшенно не хотілося переривати свій солодкий сон через проблеми в якійсь незрозумілій країні "четвертого світу" (Україна). А вже ворогувати з "другом Володимиром", прекрасним працедавцем (згадаймо трудову біографію Шредера) і щедрим спонсором зовсім нікому не хотілося. А треба - народне море хвилюється, газети кричать, виборець у неприємному подиві. І тут з'являється чудовий "друг Петро", який дослівно пояснює, що "нам не потрібні санкції проти Росії заради самих санкцій", а його міністр оборони рапортує, що "російських танків на території України немає, інакше б мені доповіли". Мир, дружба, гешефт... 

4. В принципі, є ще одна дійова особа. Мільйони виборців, що проголосували 25 травня за Ляшка, Гриценка, Богомолець (сукупно 16% від числа що взяли участь у виборах). Сотні тисяч, що виходили взимку 2013-14 р.р. на демонстрації проти кримінального режиму Януковича. Десятки тисяч, що боролися на Майдані в лютому. Збройні тисячі у складі добровольчих батальйонів, що знаходяться сьогодні на Донбасі. Чого вони хочуть і що вони можуть? Це стане відомо в найближчі дні (навіть не тижні).

Переклад з російської наш, О.К.