Тема Сибірського сепаратизму завжди здавалася мені жартівливою. Чи не справжньою. Коли політологи заводили розмову про загрозу розвалу країни, я уявляв собі Кавказ, Калінінград, з натяжкою Башкирію або Якутію, а в якості анекдоту, самоіронії сибіряків – Сибірську Республіку.

Так, художники іронізують з приводу своєї віддаленості від культурних центрів, намагаються створити власний культурний контекст. В розмови про сибірську республіку додають антимосковських, іноді антипутінських настроїв. Не більше того. Півтора року тому я навіть організував виставку Сполучені Штати Сибіру, а в колекції у мене є три роботи Даміра Муратова -– прапори цієї художньої держави. 

Про марш 17 серпня за федералізацію Сибіру я дізнався, як звичайно, коли його почали забороняти. Контрпродуктивність заборон – окрема тема. Не забороняли б - все так і залишилося на рівні перфомансу, про який нікому нічого невідомо.

Але тепер, коли заборонили мітинг, заборонили статті про заборонений мітинг і, нарешті, заборонили інформацію про заборону статей про заборонений мітингу – про ідею Сибірської Республіки знають усі. 

І хоча я практично завжди з симпатією ставлюся до художників, що розкривають суперечність моменту, на цей раз інформація засмутила. Звичайно, я можу бути не правий, але мені здається, цей крок абсолютно несвоєчасний. От якби це було відразу після КримНаш і до трагедії на Донбасі – прекрасно. Але зараз, коли дискусія про сепаратизм йде з щоденними жертвами, не виходить іронія.

Так, російська влада не приховує своєї підтримки сепаратистів в Україні й, напевно, для неї це чутливий укол – нагадування про те, що така ж ситуація була в Росії (Чечня), і може повторитися. І що вони таким чином "пиляють сук".

На перший погляд. Але переводячи тему в політичну площину, про допустимість або неприпустимість підтримки сепаратизму ми навпаки, ховаємо той факт, що для Путіна підтримка ДНР і ЛНР це всього лише інструмент, за допомогою якого він хоче знищити Україну. Настрої людей, право на самовизначення його не цікавлять. Життями українських військових, донецьких жителів і російських військових романтиків він намагається робити світову політику. 

З величезним збитком для нас самих, як я це розумію, зважаючи на остаточну втрату України як країни сусіда і зважаючи на санкції. Проте за логікою реваншу і відновлення справедливості, як це розуміє Путін. У даному ж випадку практично неважливо, хто з нас правий. Важливо, що мітинг 17 серпня за створення Сибірської Республіки накладається на щоденні смерті людей у ​​Донецьку та Луганську як недоречний жарт.

Переклад з російської наш, О.К.