Моя дружина давно носила в собі одну думку. Гризла вона її майже 10 років, з моменту вступу на історичний факультет одного поважного класичного університету. Що її обурювало тоді і не дає спокою досі? Те, як викладається історія України в українських ВУЗах.

А тепер трохи її університетського досвіду, від першої особи:

«1 курс - вивчаємо історію України від давніх часів до... ліквідації гетьманства. Люди добрі, як це можна втиснути в один рік?

Та півроку потрібно на те, аби вивчити Трипільську культуру, кіммерійців, скіфів, сарматів! А от гунів (Велику імперію Аттіли), готів - взагалі забувають. Так, пробігли по нашій території, і… «всьо»!

Наступні півроку можна було б вивчати Антський союз, Київську Русь і Галицько-Волинське князівство. Бо, наприклад, студенти-історики знають про Антський союз лише одне - він був. Чому Олег, Ігор, Ольга і Святослав виставляються такими "ніякими"? Що студентам пропонують знати про них?

Олег був віщим і його вкусила зміюка; Ігоря розірвали на березах злі древляни, бо він дер з них три шкури; Ольга - спалила Іскоростень, а потім «укоськала» візантійських послів і обманула «бідосю» Костянтина, не ставши його дружиною; ну, а Святослав прибив свій щит на воротах Константинополя, воював у Болгарії, зруйнував Хазарський каганат (що в нашій історії подається як страшна помилка) і був вбитий печенігами. Ну і, звичайно, він був «гівнюк-язичник», ай-яй-яй...

А от Володимир і Ярослав - це наше все. Інші князі "бліднуть" на фоні цих двох велетів. Всі розповідають, які вони розумні, чесні, святі… «Святий» Володимир до смерті лишався язичником і пожинав плоди свого батька, який залишив йому у спадок величезну імперію, однак, саме йому в заслуги приписують пік розквіту Русі. Ярославу Мудрому приписують спорудження Софії Київської, хоча вона була збудована ще його батьком Володимиром. Та й занепад Русі почався саме з Ярослава…

Потім був Мономах… Ну, так, шо був, шо не був. Головне, це його повчання дітям і… «важка шапка»! Ну, і його участь в з’їзді у Любечі... От я питаюсь, а як же князівства Чернігівське, Новгородське, Смоленське, земля тиверців і уличів, князі древлян та інші? Вони взагалі колись були???

Галицько-Волинське князівство подається так, як історія якоїсь сусідньої держави. Про перебування України у складі Великого Князівства Литовського говориться дуже мало. Спитайте, чи багато студентів-істориків знають про битву на Синіх Водах? Де і коли це було? Повірте, відповідь дасть лише той, хто займається самоосвітою. Я б хотіла встановити пам’ятник князю Ольгерду, як мінімум, в Торговиці, але ж навіть мешканці цього села не зрозуміють, хто це…

Не краща ситуація з Річчю Посполитою. Ну, гнобили нас «кляті ляхи», чи нам потрібно знати щось іще? Навіть Брестська унія подається в негативному світлі, хоча саме завдяки їй ми маємо Сліпого, Шептицького, Гузара…

Ну і, звичайно, період, який чи не найкраще вивчається на першому курсі – козацтво. Що там вивчають? Відкривши Вікіпедію – я зрозуміла – нічого…

Ми знаємо про Байду Вишнивецького, який побудував першу Січ, про Наливайка, бо в нього прикольне прізвище, про Підкову, бо гнув підкови голими руками… Потім – Сагайдачний. Хороший був дядько і його вивчають трохи краще за всіх інших, тільки от не пам’ятаю, його похід на Москву мені викладали, чи я це сама дізналась?

Далі був Дорошенко, кажуть, гарно ходив на турків, а ще - він «їде попереду» у одній народній пісні. Потім тиша і… Хмельницький!! Той подається генієм, без права на заперечення - чесний, борець за права принижених, зблизив нас з братами-москалями. В нього був син-дурко Юрась, який також був гетьманом, і навіть кілька разів (це, приблизно, якби зараз президентом став Саша Янукович).

А знаєте, хто найстрашніший гівнюк з гетьманів? Так я вам скажу – Виговський. Він же ж, запроданець, хотів нас з москалями посварити, ще й розбив їх під Конотопом, і то нічого, що він зміг домовитись про рівноправну конфедеративну державу Козацької Русі з Польщею і Литвою. Тільки я знову не можу пригадати – викладали це, чи сама дізналась…

Дуже побіжненько вивчають всіх інших гетьманів, аби не перевантажувати студентів, і так – аж до Мазепи. І знаєте, що? Є викладачі, які говорять, що він зрадив(!!!) Петра...Після Мазепи був Орлик з його Конституцією і Полуботок зі скарбом – це так би мовити все, що нам потрібно знати. Ну, ще ми знаємо, що останнім гетьманом був Розумовський (бо його брат – коханець імператриці Єлизавети), а останнім кошовим – Калнишевський, якого замурували на Соловках. Але, щоб знати про них більше – треба вивчати все самому, бо викладачі вважають це неважливим.

От такий скажений обсяг інформації ліплять в один рік! Я можу зрозуміти, що детально вивчити це все і неможливо, бо як встигнути?

2 курс – вчимо історію України у 19 столітті. Тобто, за перший рік ми вивчили купу віків до нашої ери і 18 століть нашої, а за другий – вчимо всього одне!

Більш нудного періоду в історії України я не знаю. Тільки в другій половині 19 сторіччя почало щось активне відбуватись. До того ж – повний штиль. І що ви думаєте ми вчили? Правильно – гуртки, братства, товариства. В нас навіть жарт ходив, мовляв накатаємо якийсь статутик, а через 200 років хтось нас буде вивчати, як визначних діячів…По суті це і все! Цілий рік вчили якусь муть!

3 курс – новітня історія України. Тут ніби і все нормально. І часу вистачає на вивчення, і матеріалу. Але, знову ж таки, як воно топорно викладається.

Перше: мене дратує, що УНР і Директорія – красунчики, а Скоропадський – зрадник і монстр. Чому так? Скоропадський був розумнішим за провідників УНР, він був успішнішим і за коротесенький строк свого перебування при владі встиг зробити значно більше за них.

Друге: ЗУНР, це що, не Україна? Чому вона вивчається лише у розрізі Акту Злуки? Думаєте, багато студентів-істориків знають, хто такий Петрушевич? Аж ніяк! І чому злука лише із Західною Україною? Куди поділась злука з Кубанською Народною Республікою? Де Крим, який двічі(!) звільняли українці?

Третє: Державні утворення на території України 1918 – 1923 років, більш відомі, як Отаманщина. Чому їх взагалі не вивчають? Дякую Горліс-Горському, Ковалю, Шкляру і Кокотюсі, що я дізналась про такий період в історії і самотужки його вивчаю!

Четверте: замість Другої світової ми досі вчимо «Велику вітчизняну» війну – вигадку радянської пропаганди… Чому так неохоче нам розповідають про події 1939-1941 років? Де спільні паради радянських і німецьких військ? Де кривава розправа над Карпатською Україною? Повірте, хто такий Волошин знає дуже мало людей.

Де Катинь? Бо мої одногрупники-історики свято вірили, що це згоріле село в Білорусі, а не місце розстрілу польської військової еліти. Страшно те, що якби під Смоленськом не впав літак з президентом Качинським, то багато українців того і не взнало б…».

Можливо, коли б подавали історію таким чином, то і діяльність ОУН і УПА не сприймали так вороже? Тоді б всі розуміли, чому Бандера, Шухевич, Мельник та інші ненавиділи москалів так само, як і німців. Чому наші історики зі старої гвардії дозволяють собі останніми словами паплюжити бійців Роланду і Нахтігалю?

Чому вояків дивізії «Галичина» вважають колабораціоністами, а тих, хто воював в такій же окупаційній радянській армії – ні? Вони мають спільну природу і єдину відмінність – ім’я тирана, якому вони, свідомо чи несвідомо, служили.

Все інше вже, ніби, навчились називати своїми іменами. І голодомор, і репресії, і Чорнобиль…

Чому ж про Орлика і Розумовського я більше дізнався з книжок Литовченка? Чому Отаманщину мені відкрили не викладачі історії, а письменники? Чому розвінчуванням міфів не займаються в університетах та академіях наук? А от редакція газети «День» взяла і змогла, видавши книгу «Сила м’якого знаку» (цікаво, скільки наших «істориків» її прочитали?).

Шановні очільники Міністерства освіти і всі, кого це стосується: повірте, програма викладання історії України – це дуже важлива тема. Ми маємо вчити нашу молодь, що ми – країна з колосально багатою і дуже древньою історією.

Ми маємо показувати де, хто і як намагається перекрутити, перебрехати або вкрасти нашу історію. Ми маємо чітко заявити, що саме ми є правонаступниками Київської Русі. Ми маємо пишатись всіма нашими героями, всіма, хто боровся за нашу незалежність. Не принижувати, не гнобити, не очорняти і не забувати свої славетні сторінки в догоду якомусь уявному «старшому брату».

Поки ми не зламаємо стереотипи, не навчимо людей пишатись своєю історією - нічого путнього не буде. На жаль, зараз наша історія виглядає як суцільна поразка і гноблення. Пропоную перевернути все з голови на ноги. Наша історія має бути історією боротьби, віри і перемог!

Слава Україні!

Дмитро Сінченко