Нещодавно на очі потрапила оця фотографія:

Знаєте, хто це? Слюсар (!!!) однієї з шахт Юзовки (тепер славетного міста Донецька) Микита Хрущов з дружиною в 1916 році. До речі, тоді Російська імперія була втягнута у І Світову війну - це так, між іншим... Вся промисловість, включаючи вуглевидобуток, віддає все для фронту, все для перемоги, а шахтний слюсар фотографується в костюмі-трійці, при білій сорочці та з краваткою-метеликом...

Про цей період свого життя Микита Сергійович згадував наступне: "… працюючи простим слюсарем, заробляв 45 руб. при цінах на чорний хліб в 2 коп., на білий - 4 копійки, фунт сала - 22 коп., яйце коштувало копійку, чоботи, найкращі «Скороходівські» – 7 руб.". Додам: якщо судити за цією фотографією, молодий шахтний слюсар аж ніяк не бідував.

Звісно, цю фотографію та інформацію можна було би вважати фейком. Можна було б - якби не одне "але". З жовтня 1998 року по березень 2000 року мені довелось працювати прес-секретарем Мінвуглепрому України. Далі міністерство ліквідували, зливши разом з Міненерго... але я про інше. Найбільш впливовою відомчою шахтарською газетою була щомісячна "Сбойка" (так називається місце стикування двох тунелів, які дві бригади робітників прокладають назустріч один одному) - а за посадовими обов'язками, саме я курував всю галузеву пресу. Отже, саме в названій газеті прочитав якось мемуари старого потомственого шахтаря, найяскравіший момент яких можна викласти наступним чином. Коли цей шахтар був ще малим хлопчиськом, то побачив якось у діда (колишнього шахтаря, тодішнього пенсіонера) старезний, ще дореволюційний знімок. На ньому була зображена група чоловіків у добротних костюмах-трійках, в білих сорочках, при краватках. Поруч - нарядні жінки, очевидно, дружини. Тоді між онуком і дідусем відбулася дивна розмова:

- Діду, хто ці люди?

- Шахтарі.

- Шахтарі?!

- Так, онучку!

- То мабуть, це якісь майстри?..

- Ні, онучку, звичайні шахтарі. Оцей прохідник, оцей відкарник, оцей коногон... А оце я.

- Але ж ви нарядилися, немовби якісь пани!.. А як же експлуатація трудящих мас жадібними капіталістами?!

- Розумієш, онучку, тут таке діло... Хто до революції хотів жити по-людськи, той жив по-людськи, хто хотів жити як бидло - жив як бидло. Ми хотіли виходити в люди - тож і виходили, і дітей могли віддавати в науку, щоб їхні долі складалися ще краще від наших... Але ти про це краще нікому не розповідай, бо це небезпечно.

Тому я вірю, що наведена фотографія шахтного слюсаря Микити Хрущова з дружиною та відомості про їхнє дореволюційне трудове життя - це ніякий не фейк. А от наступне його фото - через 8 років:

Завершилась т.зв. "громадянська" війна. У 1924 році Микита Сергійович перебував, як зазвичай писали в тогочасних біографіях, "на партійній і господарській роботі". Але, за його ж власними згадками, рівень життя низового партгоспкерівника не йшов ні в яке порівняння з передреволюційним життям якогось там шахтного слюсаря. Причому Микита Сергійович добре розумів, що багато-багато хто веде життя ще гірше, ніж він - низовий активіст!..

А щоб жити ще краще, товаришу Хрущову довелось робити партійну кар'єру. А там всяке ставалось... Треба було виявляти жорсткість - він виявляв. Треба було у вишиванці танцювати перед товаришем Сталіним - він танцював. Треба було культ цього ж таки Сталіна розвінчати - він розвінчав. Треба було в ООН чоботом по трибуні стукати й грозитися "показати Кузькіну мать" прогнилому Заходу - він стукав і грозився.

Все, що треба було в житті робити - він робив. От тільки одне дивно: не стикується якось образ молодого слюсаря в костюмі-трійці, при білій сорочці з краваткою-метеликом з образом хамуватого (якщо не сказати - свинопикого) радянського генсека. Хоча й одягнений він на піку кар'єри в добротний костюм при білій сорочці та білій краватці, та ще й при орденах-медалях, проте відчувається: обидлячився наш Микита Сергійович! Обидлячився невідворотно...

А це свідчить лише про одне: не хотів він по-людськи жити! Не хотів розвиватися, самовдосконалюватися - хотів свинячити... і щоб оточуючі теж свинячили так само, як і він. Таким і став результат його життя. Таким і збудували СРСР, про що геніально проспівав Володимир Висоцький:

В кабаках зеленый штоф
И белые салфетки:
Рай для нищих и шутов,
Мне ж - как птице в клетке!..

https://www.youtube.com/watch?v=-KdPhGBwkvE

Так, життя прожити непросто - часом з квасом, порою з водою. От тільки коли життя тобі у келих підливає водичку замість кваску, не можна спокушатися моментом і ставати бидлом! Бо шлях обидлячування - це шлях в нікуди. Ти просто станеш великим бидлом - ото й усе!.. Але кому від цього стане краще?.. І чи стане від цього кращим наш світ?.. Отже, немає іншого шляху, достойного справжньої Людини, окрім самовдосконалення.