Денис Бродський 15 років працював у бізнес-секторі, а в квітні минулого року його призначили головою Національного агентства України з питань держслужби. Втім, уже через п’ять тижнів він подав у відставку. Каже, що працювати в тих умовах було неможливо, тому він вирішив змінювати систему ззовні. Зараз він – один з розробників проекту закону «Про державну службу», який уже схвалив Кабмін. Найближчим часом документ передадуть до парламенту.

– Ви почали працювати над законопроектом про державну службу ще на посаді голови Нацагенства. Чому зрушення стали помітні тільки зараз?

Коли Яценюк доручив розробити новий закон про держслужбу, у нас уже були напрацьовані зв’язки з Національною державною службою, була створена експертно-консультативна  рада з провідних експертів. Ми почали працювати над законом разом.

Ми хотіли розробити законопроект, який би враховував думку громадськості. Вважаю, нам це вдалося. Було важко, іноді доводилося робити крок вперед і два назад. Завжди втручалися корпоративні інтереси, невідомим чином зникали статті, які ми писали. Але ми раді, що вдалося відстояти наші позиції.

Ми підготували законопроект ще до грудня минулого року в надії, що за нього проголосують під час сесії. Сподівалися, що у нових міністрів – справжніх камікадзе – розв’яжуться руки, і вони зможуть скорочувати людей, наймати нових, оцінювати результати, проводити прозорі конкурси. Але уряд усе поставив на гальма. Наш законопроект просто зняли з розгляду.

Мені дзвонили новопризначені міністри та їх заступники і жалілися, що не можуть нормально працювати. Я їм одразу сказав: усі питання до прем’єр-міністра. Втрачені три місяці – на його совісті. На щастя, зараз уряд прокинувся.

– Чого чекати далі?

– Тепер законопроект мають направити на розгляд Верховної ради, буде перше слухання. Найголовніше зараз – зберегти цілісність документу, не дозволити викинути з нього статті. На щастя, у нас вже трошки інший парламент. Хай не такий, як мав би бути, але все ж. Там є ті, хто відстоює інтереси громадян, тож нам є з ким працювати.

– Ви пропонуєте запровадити в міністерствах нову посаду – державного секретаря. Чим він займатиметься?

 – Суть законопроекту в тому, щоб відділити професійну державну службу від політичних призначень.  Заступники міністра, його радники, помічники і обслуговуючий персонал не повинні  бути держслужбовцями. Вони приходять і йдуть разом із ним – це його власний дорадчий орган.

ГОЛОВНА ОЗНАКА ПРОФЕСІЙНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ – ЦЕ КОНКУРСНИЙ ВІДБІР. НЕ МОЖНА ПРОСТО ПОДЗВОНИТИ, ДОМОВИТИСЯ, ПРИЗНАЧИТИ

Держсекретар, навпаки, буде найвищим державним службовцем у міністерстві. Він відповідатиме за керування персоналом держслужби, за оцінку ефективності роботи, за механізми впровадження політики міністра в держустанові. Його призначення не буде політичним, він не змінюватиметься з прем’єр-міністром. Треба зібрати таку машину, яка їхатиме незалежно від того, хто в неї сяде.

– У законопроекті також іде мова про новий принцип набору держслужбовців – прозорий конкурс. Як він проходитиме та хто відповідатиме за його об’єктивність?

 – Головна ознака професійності державної служби – це конкурсний відбір. Не можна просто подзвонити, домовитися, призначити. Повинна бути чітка процедура відбору найкращих кандидатів на посади – від держсекретаря до працівника відділу.

Для контролю ми пропонуємо створити спеціальну Комісію з питань вищого корпусу держслужби, яка  забезпечить політичну неупередженість, нейтральність та захищеність від стороннього впливу. До комісії залучатимуть експертів – як державних службовців, так і представників громадськості. Це мають бути психологи, соціологи, люди з досвідом підбору персоналу.

Під кожну посаду прописуються критерії відбору, відповідно до яких комісія обиратиме кандидатури і подаватиме їх на розгляд міністрові. Він не може сказати, що ті йому не подобаються і взяти людину ззовні. У деяких країнах нема навіть такого вибору – комісія пропонує людину, а міністр або приймає її, або замовляє новий конкурс. Багато де жюрі оцінює анонімну анкету, а не людину. А міністру подається конверт без прізвищ. Ми теж хочемо так зробити з часом.

– Ви згадали про досвід інших країн у реформуванні держслужби. З кого нам варто брати приклад?

– Ми дивилися на приклади Канади, Польщі, Грузії, Сингапуру. Немає сенсу щось вигадувати, нам є що у них запозичити. Власне, з чого почали Лі Куан Ю та Ян Паства (колишній прем’єр-міністр Сінгапуру та екс-голова Держслужби Польщі. – Platfor.ma)? Саме з державного управління. Від цього залежить те, чи будемо ми проводити інші реформи.

– Наше суспільство не звикло довіряти держслужбовцям. Це може стати проблемою  для проведення реформи?

 – Ні, не може. Єдине, що може завадити – нестача політичної волі. Але треба давити, добиватися. Врешті-решт  у людини є три вибори: або змінювати світ, або мінятися разом зі світом, або вимирати як динозаври.

Тут ми маємо справу з наслідками. Ми не любимо держслужбовців, але скажіть мені, чого ж така кількість людей намагалася туди потрапити? Дорватися до кормушки було щастям. А потім вони бідкаються, що у них заробітна платня мала. Вони собі служать, а мають служити інтересам держави і громадян. Так і виходить, що держслужба зараз – це суспільний смітник. Там працюють або невдахи, або злодії.

МИ НЕ ЛЮБИМО ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ, АЛЕ СКАЖІТЬ МЕНІ, ЧОГО Ж ТАКА КІЛЬКІСТЬ ЛЮДЕЙ НАМАГАЛАСЯ ТУДИ ПОТРАПИТИ? ДОРВАТИСЯ ДО КОРМУШКИ БУЛО ЩАСТЯМ

Знаєте, яке головне дорікання зараз на мою адресу? Що я не враховую інтереси державних службовців. Вибачте, але за те, що вони з нами робили останні 23 роки, я їм нічого не винен. Мені байдуже, розуміють вони це чи ні. Хто зрозуміє – буде працювати. Хто ні – хай підмітають подвір’я. Або змінюйся, або до побачення.

Усе просто: зайвих людей прибираємо, гроші зберігаємо, беремо нових. Я вважаю, що у нас в принципі занадто багато державних службовців. Щонайменше половини з них треба позбавлятися.

– Не занадто радикально?

– Повірте, ви цього навіть не помітите. Там страшенна кількість баласту. Вони обслуговують один одного, перекладають папірці, пишуть відписку на відписку, уникають відповідальності. Їх треба звільняти, а достойним платити більше.

– Але наше законодавство такого не передбачає. Звільнивши одних людей, ми не можемо підвищити зарплату іншим.

– Правильно, тому ми і хочемо змінити законодавство. Треба зробити так, щоб можна було зменшити кількість людей, але залишити незмінним фонд оплати праці. Це дозволить замість п’ятьох працівників залишити одного, але з гідною зарплатнею.

Більше того, треба перевернути з ніг на голову підхід до виплати зарплат. Чистий заробіток держслужбовця зараз складає близько 30% від того, що він отримує насправді. Решта – це премії та надбавки. Ви розумієте, який він стає залежний? Я переконаний, що зарплата має становити щонайменше 70%. Премії можуть бути, але в розумних межах.

– Коли можна буде говорити про результати?

– Дива не буде, ми не прокинемося в новій країні на наступний день після прийняття закону. Але об’єктивно за рік ми зможемо привести в систему значну кількість нових людей. Я дуже сподіваюся, що більшість з них не матиме досвіду роботи в держструктурах. На те, щоб їх навчити, піде ще роки два-три.

У нас громадянське суспільство значно випереджає розвиток держави. Зараз унікальна ситуація – люди готові працювати безкоштовно, розробляти законопроекти, допомагати. Я впевнений, що так ми зрушимо систему, не дамо реформі провалитися і не дамо пролізти старим кадрам.