- Олеже, перш за все поговоримо, як на даний момент провадиться захист прав інтелектуальної власності музикантів в Україні.

- У нас існує рудиментарна державна система, яка лишилась ще з радянських часів. Була така структура ДААСП, котра зараз називається УААСП, від якої відокремилось патентне бюро. Я достеменно не розумію, що там відбувається; між ними всередині існує латентна конкуренція. За схемою має бути точно так, як і в усьому світі; тобто всі організації, які використовують авторське право, в даному разі – стосовно пісні, чи це використання на радіо й телебаченні, чи виконання в ресторані або в барі, чи береться ліцензія на якусь збірку, чи хтось хоче переспівати пісню, ба навіть – випустити караоке або крутити мелодію в "мобілках", - на все це існують спеціальні тарифи, за якими треба заплатити автору. Це якийсь відсоток прибутку, який люди з цього використання отримують. Власне – це невеличка сума, яка аж ніяк не заважає бізнесу використовувача авторського права. Але ця копійчина має збиратися відповідною організацією, яка потім лишає собі з цього певний відсоток. Існує такий стандарт – утримується 15 %, а 70 % сплачується автору, якщо, звісно, його твори зареєстровані в авторській агенції. Кажуть, що за радянських часів це працювало. Я на собі цього аж ніяк не відчув, не отримавши жодної копійки, хоча й тоді у нас було багато "ефірів". У нинішній ситуації мені кажуть, що система "в’яло працює", тож ці виплати останнім часом складали близько 100 гривень на рік. А наприклад, коли ми жили й працювали у Франції, у нас була певна кількість ефірів на радіо й телебаченні, транслювались концерти, використовувались збірки, все підраховувалось, і зрештою тільки за це щомісяця нам виплачувалась пристойна сума – навіть попри відсутність шалених ротацій і продажів. Відомий артист на Заході 80-90 % свого прибутку має якраз із цих авторських виплат.

- Однак для виконавців в Україні ця система лишається нездійсненною мрією?

- Можливо, хтось і отримує щось, наприклад, у Спілці композиторів. Але я за природою – альтернативний артист, і у мене немає, скажімо, продюсера, який би ходив і всіх скрізь "довбав". Не знаю, може, Ані Лорак чи Ірина Білик отримують свої авторські, тому що за ними стоять відповідні структури шоу-бізнесу. Але для мене ця система не підходить, тому що тут всі лобіювання відбуваються на рівні кумовства. У Франції зрозуміло – демократичне суспільство, я підписав контракт, затвердив свої твори, і виплати приходять мені автоматично. Там свій мозок цим не завантажуєш, а займаєшся піснею.

- А тепер перейдемо безпосередньо до конфлікту на цьому грунті між "ВВ" та російською компанією "Гала Рекордз".

- У 1996 році, щойно приїхавши з Франції, ми підписали з "Гала Рекордз" контракт, який передбачав випуск трьох альбомів. Це був нормальний типовий європейський контракт. Нам мали сплачувати досить пристойний "роялті", тобто відсоток прибутку з продажів. Але ж я не знав місцевої ситуації; виявилось, що все йде "по чорному" і офіційно прибутку ніякого немає.

- Тобто, красиво все було тільки на папері?

- Так, а на практиці – я ж не знав, що бухгалтерію ніяк не можна перевірити. Принаймні я не робив таких спроб, тому що у мене не було ні юриста, ні потрібних для такої перевірки грошей. Дуже багато було нелегальної продукції з нашими альбомами, і тоді ще не було ніяких засобів для боротьби з підробкою. Зрештою я подав до суду, щоб звільнити свої права.

- Хто представляє Ваші інтереси на цьому процесі в Москві?

- Дмитро та Едуард Матвеєви, росіяни, які колись навчались у Києві. Адвокати, які допомагають мені в Києві – їхні колишні однокурсники й друзі, запропонували в цій ситуації звернутися саме до них. Свого часу Матвеєви виграли велику справу, пов’язану з телеканалом "НТВ". Наш процес тривав багато місяців, і ось два дні тому (24 березня 2004 року. – А.Л.) був дзвінок з Москви й представники повідомили, що першу серію судів ми виграли. Тобто через те, що компанія "Гала Рекордз" не сплачувала нам гроші, наш контракт з нею визнано недійсним. Таким чином вони заробляли на нас гроші вісім років, а виходили, слава Богу, альбоми, які перебували в Росії на перших позиціях. Скажімо, "Хвилі Амура" продавались краще за Земфіру та "Мумій Тролів". Думаю, що за наші альбоми вони заробили мільйони, а суд ухвалив рішення, що вони мають нам виплатити 3 тисячі доларів, тобто – взагалі копійки. Певно, це одна сота того, що нам повинні були насправді сплатити. І це сумно, тому що це якраз оборотні кошти. Групі потрібно вкладати гроші і в нові альбоми, і в кліпи тощо. Коли ці гроші не вертаються, неможливо рухатись далі. Весь час їздиш з концертами, заробляєш на кишеню, баян і чай з хлібом – ото й усе.

- Ви не збираєтесь оскаржувати це рішення?

- Навпаки, я думаю, що інша сторона ще подасть на апеляцію, бо вони зараз просто в шоці. Адже це прецедент, такого ще не було, ніхто з артистів на пострадянському просторі ще не звертався до суду з цього приводу й не вигравав процес. Паралельно з цією ж компанією судилась група "Ленінград", тому що я запропонував її лідеру Шнуру щось робити, боротися, адже у них була точно така ситуація, що і в нас. Чесно кажучи, я не сподівався, що ми виграємо. Але це тільки перший крок, я ще навіть не можу користуватися цими правами, тому що треба чекати на апеляцію.

- Ви вважаєте це справжньою чи Пірровою перемогою? Усе ж таки, Ви розчаровані сумою компенсації?

- Я не розчарований, я просто шокований, що ми справу виграли. Моя позиція полягала в тому, що, можливо, подібні рішення суди ухвалюватимуть в майбутньому, а на сьогоднішній день про це треба говорити, боротися. Для колективу це коштувало немало, приблизно вдвічі менше, ніж сама передбачена компенсація, але ми пішли на це, аби надалі з інших боків було менше порушень прав. І дійсно, так нахабно пісні "ВВ" вже не використовують і не намагаються брутально обдурити.

--------------------------------
В тему:

Жнива Господні починаються в 2004 році