До 2002 року я все життя намагався брехати і в міру власних можливостей брати щось від життя, як мені тоді здавалось, усе. Коли я потрапив в кабульський розподільник, мене зігрівали дві думки: як круто буду виглядати серед сільських дівчат після дємбєля і... пільги. Я вже тоді визначився, сидячи знизу на двоярусному ліжку — буду юристом.

По-перше, бухгалтери, продавці й адвокати ніколи в цьому світі не пропадуть.

По-друге, якось чимось десь і коли-небудь, можливо, допоможу нашій Батьківщині.

По-третє, у мене ж пільги при вступі.

Студентські роки пройшли, як у всіх: одружився на третьому курсі, дочка з’явилась на четвертому, гуртожиток, спеціалізація — прокуратура. Знову ж таки, але вже сидячи на одноярусному ліжку коло сплячої дружини, вирішив, що буду прокурором.

По-перше, дадуть квартиру.

По-друге, робота «не пильна» і ні до чого не зобов’язує, — законності все одно немає.

По-третє, дядя Вася (наш сільський прокурор) їздив на «Ниві», а я — фанат «Ниви».

Потім була районна прокуратура, декілька розкритих справ (одна навіть резонансна): посадив п’ять кіоскерів, двох кілерів, котрих послали кіоскери-конкуренти, й афериста, що орудував на одному з ринків. Попутно виселив алкаша, зайняв його квартиру, силами родичів і кіоскерів (котрих врятував від кілерів) зробив ремонт, перевіз сім’ю і все було б добре, але помітили в Генпрокуратурі, покликали — я згодився; хотів, дурень, посадити олігарха...

Вже чотири роки відчуваю себе повним ідіотом. Я нікого не можу посадити... Порушено безліч кримінальних справ, я маю купу інформації, від якої мене самого починає нудити.

Напади блювоти особливо болісні, коли приїжджаю в село до батьків і слухаю виступи депутатів. У селі мене дратують батьки, котрі вважають, що Лазаренко, мов сільський комірник, крав мільйони вночі і ніхто про це не знав (у мене в сейфі всі його компаньйони розписані поіменно, в тому числі й основний...).

Коли слухаю пряму трансляцію з Верховної Ради, мене пересмикує при оголошенні прізвищ виступовців, більша половина з яких фігурує в моїх карних справах як пересічні злодії.

Останнім часом секс з дружиною мені заміняють прогулянки по вулиці Грушевського (жінку це дратує), один раз на день я обов’язково там буваю; мною переписано всі номери шикарних машин, я з’ясував їхніх власників, на кожного з яких у мене заведено власну справу, я кожному з них за всією суворістю закону виніс вирок — вища міра.

І якщо ці сволоти думають, що мене залякали дзвінки мого керівника, їхні смердючі депутатські запити і продажні судді, вони глибоко помиляються.

Мені всього лише 33 роки, моя власна гільйотина змащена, я знаю, де буде засідати Конвент, — я просто шукаю Робесп’єра.