Більшість картин художника – це чудове відображення на полотні українського літа. Художник живе, перш за все, літом, милується ним. Домінуючий зелений колір всіх відтінків і тонів прекрасно гармонує з світло-блакитно-бузковими і рожевими кольорами неба. Мало хто з наших художників зміг так передати на картинах небо, навіть не небо, а повітря небесне, яке торкається землі обережно і ніжно.

Літо – це бренд художника, але, як автор не намагається приховати свою потаємну любов до квітня, чи його картини з останнім снігом у квітні, з першою зеленню у квітні викривають всю любов, а з яким натхненням написаний “Квітень – 57р”.

Олексій Захарчук народився на Вінниччині в місті Еллінці у 1929 році. Рано лишився батька і матері. Під час війни зміг збігти з Оражівського гестапо і в 1943 – 44 роках з 13-річного(!) віку вів боротьбу з ворогом у партизанському загоні. Після війни, перебуваючи в дитячому будинку, вчився у Харківському художньому училищі, а згодом самостійно без всяких протекцій поступив у Київський художній інститут, де головними Яблонська і Григор’єв.

У молоді роки Олексій Захарчук працював в Харкові, Києві, Полтаві. Але в останні роки зупинився на Полтавщині ґрунтовно. Оселившись на березі Сули він створює цілу серію чудових сільських пейзажів. Складається враження, що художник вирвався на волю з міських тенет і не може зупинитися, створюючи одну картину кращу за іншу. Тих хто живе чи бував на Полтавщині охоплює тепле почуття нової зустрічі з її красою, а хто не бував, той схоче сам побачити полтавське літо.

Непросто складалась і життєва доля Олексія Захарчука. Він стає членом спілки художників у 1966 році, і здавалось подальший шлях прямий і ясний. Але як чесна і порядна людина у 1968 році він підписує листа на захист В’ячеслава Чорновола, і Гінзбурга, за що, м’яко кажучи, потрапляє у немилість із сторони спілки і влади. І тільки у 1994 році відбулася перша виставка його картин.

Захарчук – художник – реаліст з ліричним нахилом, він поет у живопису. Перебуваючи у Седнєві, художник створює цілу низку картин з місцевими краєвидами, серед яких і величне полотно “Стоїть гора висока”.

Могутня гора, вкрита густим зеленим лісом і десь на самій вершині маленька біла церква, як згадка – пам’ятка про видатних діячів нашої культури: Гоголя, Шевченка, Глібова та інших, що перебували і творили там в маєтку Лизогубів. Ця гора таки заслуговує на своє зображення.

А ось перед нами кілька полотен, що привертають загальну увагу, бо виконані в особливій манері, і дуже майстерно. На них зображені пейзажі вечірніх і ранкових часів. На картині “Синій вечір” темний ліс, розірваний густим кутом перевернутої літери “Л” і незвичне і надзвичайно синє небо над горою. А в картині “Ранок” – відчувається гострий біль и глибока туга за рано пішовши з життя коханою жінкою, і підкреслюють ці почуття виразні деталі і тонкий місяць на ранньому небі, і острівець багаття як миттєві спогади про дорогу людину (картина створена в пам’ять про жінку художника).

Київські пейзажі написано з великою любов’ю до міста, що стало рідним для художника: чи то вигляд з гори на крайні вулиці Подолу, чи чудовий вигляд з верхньої частини Інститутської вулиці на Площу Незалежності (зима, мороз, дерева у світло-рожевій і білій на морозі і внизу така знайома, простора і ще вільна від непотрібних надбудов площа, яку тепер ми можемо побачити чи на старих фотографіях, чи на картині Захарчика).

Художник вже ввійшов в історію культури України як визначний майстер пейзажу, а ми його ще й не роздивились по-справжньому і розійдуться його картини по всьому світі ( а цей процес вже почався), замість того, щоб придбати їх наші музей і щоб красу нашої землі в першу чергу бачили наші люди.

Сходіть до музею, подивіться.