Смерть - припинення життєдіяльності організму.

Явище смерті в давній мітології

Борис Рибаков вважає, що "еволюція поховальної обрядовості й ... форми поховального звичаю відображають суттєві зміни в осмисленні світу" давніми людьми. Вчений виокремлює три етапи розвитку поховальної обрядовості. Від Дніпра до Одера трупи ховали так, щоб імітувати положення зародка в лоні матері. Такий звичай є свідченням віри про нове народження, перевтілення духа. Уявлення про реінкарнацію також відображені у фольклорі, зокрема в казці про Оха.  Подібні поховання стрічаються аж до шостого століття до нашої ери. Іний спосіб поховання: покійника ховали випростаним, так, наче він заснув. Ідея спалення трупів теж пов'язана з уявленням про вічність життєвої сили: дух відлітає до вирію, а попіл від тіла зостається на землі. Стихія вогню застосовується для очищення. Трупоспалення зникло разом із поширенням юдохристиянства.

Існують приписи садити дуби на могилах чоловіків, а липи і вишні - на могилах жінок і дівчат. В деяких випадках також садили калину. А кота рекомендують на певний час забрати подалі від покійника.

Цікавою є символіка сновидінь давніх українців. Побачити уві сні подерті чоботи з відірваними підошвами - означало смерть того, хто в ті чоботи був взутий (адже шлях до царства померлих далекий). Дж. Фрезер стверджує, що коли скіфи проводжали в останній шлях царя, то підстригали волосся. Детальніше символіку шляху в потойбіччя вивчала Л. Невська.

Джерела

1) 100 найвідоміших образів української міфології, за редакцією Олени Таланчук, книжковий дім Орфей, 2002 рік.