Недавні військові навчання НАТО в Швеції знову розпалили суперечки з приводу нейтралітету. Минула з 11 по 29 вересня тренувальна операція «Аврора 17» викликала невдоволення частини громадськості цієї затиснутою між Росією і НАТО країни, яка тримається за своєрідний нейтралітет.

Але що ж означає це поняття в Європі після закінчення холодної війни?

Коли ми говоримо про нейтралітет, на думку відразу ж приходить Швейцарія, яка забезпечила собі особливий міжнародний юридичний статус за Паризьким мирним договором 1815 року. У істориків досі немає єдиної думки щодо походження цієї швейцарської особливості: битву при Маріньяно 1515 року вважають причиною далеко не всі, нагадує професор історії Женевського університету Ірен Еррманн (Irène Herrmann). Фахівці з геополітики в свою чергу відзначають, що це поняття знову з'являється в суперечках.

«Насправді, Швеція де факто більше не є нейтральною, - стверджує Томас Райс (Tomas Ries), викладач безпеки і стратегії у Вищій школі національної оборони при Стокгольмському університеті. - Західні військові навчання на її території відображають тривогу всіх північних країн з приводу військової могутності Росії ».

Так, анексія Криму Росією в 2014 році і відверта війна в Україні  не на жарт стривожили її сусідів. Агресивна політика Москви навіть підштовхнула Київ до відмови від нейтралітету, який українські уряди розглядали з 2010-х років як «неналежність стосовно військових альянсів»: вони сподівалися залишитися в стороні від протистояння Росії і НАТО.

Тепер все це в минулому. На голосуванні 8 червня український парламент підтвердив намір вступити до Північноатлантичного альянсу. Росія ж відповіла навчаннями «Захід 2017», які пройшли з 14 по 20 вересня і, за офіційними даними, задіяли майже 13 000 російських і білоруських солдатів (в деяких європейських прикордонних країнах згадувалися цифри в 70 000 або навіть 100 000 військових). Як би там не було, в Москві незмінно повторюють, що Україні не місце в будь-яких військових альянсах, і напирають на її нейтралітет.

Але що під цим мається на увазі? Чи існує якесь чітке визначення?

Томас Райс вважає нейтралітет рівновагою між обіцянкою і вимогою: «Держава докладає зусиль для того, щоб триматися в стороні від конфліктів за участю інших держав. Йдеться про взаємозв'язок між обіцянкою не підтримувати жодну з конфліктуючих сторін і вимогою неприпустимості атаки на нього самого в надії, що ця вимога буде виконана».

Позиція відмови

Саме слово (ne uter від латинського «ні той, ні інший») сягає корінням  Античності. Під час Пелопоннеської війни (431-404 до н.е.) місто Мелос відмовився від альянсу з Афінами проти Спарти і вибрало нейтралітет. Афіняни і всі інші поставилися до такого рішення без особливої ​​поваги. Через більш 200 років під час Третьої Македонської війни (172-168 до н.е.), Ахейский союз відмовлявся виступати на стороні Риму, що теж можна сприймати як певну форму нейтралітету.

З римської епохи «нейтралітет став розглядатися як позиція відмови», уточнює Софі Енос-Атталі (Sophie Enos-Attali), викладач і науковий співробітник Паризького католицького інституту. Бути нейтральним означало бути лицеміром, що могло загрожувати вигнанням. На думку експерта, римське прислів'я «Хто не з нами, той проти нас» вказує на сприйняття «боягузтва того, хто не хоче брати участь в конфлікті, щоб уникнути пов'язаних з ним жахів, але в той же час прагне отримати від нього вигоду».

Думка про нейтралітет змінювалося з плином років. Святий Августин (354-430) і Святий Фома Аквінський (1225-1274) вважали відмову від участі в праведних обґрунтованих війнах порушенням морального обов'язку. Так, наприклад, тих, хто не брав участі в хрестових походах, засуджували ті, хто відправився на звільнення святих місць.

Принцип суверенітету

Як би там не було, з XIV-XV століть ідея неупередженості проклала собі шлях і почала проглядатися в постановах і офіційних документах. У міру формування поняття «держава» до кінця Середньовіччя, нейтралітет поступово набув зв'язків з принципом державного суверенітету, який отримав форму в роботах Жана Бодена (Jean Bodin, 1530-1596) і Гуго Гроція (Hugo Grotius, 1583-1645). Обидва цих вчених чоловіка побачили позитивні сторони в замиренні, тоді як Макіавеллі (1469-1527) продовжував вважати його аморальним.

З придбанням Швейцарією особливого статусу в 1815 році нейтралітет зробив якісний і дипломатичний ривок, чий вміст було поступово закодифіковано і, нарешті, отримав міжнародне визнання на конференції в Гаазі в 1907 році.«Після Другої світової війни нейтралітет став для швейцарців священною коровою, - нагадує Ірен Еррманн. - Вони навіть переконані, що він зіграв їм на руку під час війни».

У період холодної війни (1947-1991) нейтралітет мав безумовну привабливість. Не тільки Швейцарія, а й країни на кшталт Швеції, Австрії та Фінляндії зайняли нейтральну позицію пацифіста, щоб не злити СРСР. Лише після розпаду комуністичного блоку в 1991 році Стокгольм і Гельсінкі вступили в Європейський союз і поступово відійшли від суверенітету.

Саме так ця позиція поступово втратила негативне забарвлення. Поняття настільки увійшло в моду, що у нього навіть з'явилися варіанти, такі як нейтралізм і неприєднання, які все ж слід відрізняти від суверенітету.

Як би там не було, нейтралізм не закріплений в міжнародному праві і не описує позицію держави стосовно війни. «Він передбачає духовну та ідеологічну неупередженість на всіх рівнях», - пояснює Софі Енос-Атталі. У свою чергу поняття «неприєднання», яким активно користувалися колишні колонії, як і нейтралітет, описує країну, що не бере участь в альянсі, однак «стосується політики, тоді як нейтралітет - термін військово-стратегічного порядку».

«Престижний варіант»

З 1990-х років у світі, що позбувся колишньої біполярної структури,  значення і сенс нейтралітету, природно, стали змінюватися. Сьогодні експерти розглядають дві концепції: перша - жорстка і юридична, друга - більш гнучка.

Швейцарія все ще відноситься до першого випадку і, наприклад, вступила в ООН тільки в 2002 році. Сюди також слід віднести Австрію, Мальту і Туркменістан, які прописали нейтралітет в своїх конституціях (1955, 1987 і 1995 роки).

Що стосується Ірландії, їй властивий традиційний нейтралітет в поведінці, який при цьому не прописаний в будь-яких законодавчих документах. Друга категорія включає в себе Фінляндію і Швецію. Обидві ці дежави, що за фактом відмовилися від нейтралітету, зараз вважають за краще говорити про «військове неприєднання», щоб не злити громадськість, яка міцно тримається за добросусідські відносини з Росією.

Так, як же йдуть справи сьогодні: заяви про  суверенітет - це прояв сили або слабкості?

«Швейцарці переконані, що це ознака сили», - пояснює Ірен Еррманн, хоча сама вона не дуже в це вірить. Це все ще «престижний варіант для тих, кому вдається триматися на достатній відстані від напруженості», - підкреслює Томас Райс.

У той же час це слабкість, «відчайдушний варіант для тих, хто не бачить для себе іншого рішення», і в кращому випадку стає буферною зоною для сильніших сусідів, а в гіршому поглинається ними.

У нейтралітета був чітко визначений зміст в біполярному світі. Зараз же, на початку XXI століття, коли стратегічна рівновага виглядає хиткою як ніколи, він розгубив велику частину привабливості і релевантності.