Джек Нейгаузен: Моя Батьківщина, Мій Прапор, Мій Президент!
Джек Нейгаузен: Моя Батьківщина, Мій Прапор, Мій Президент!
Крик душі
На питання про мою Батьківщину, є лише одна відповідь – Америка.
І бачачи уїдливу золотозубу посмішку старенького колишнього голови місцевкому, що живе у сина десь в Брукліні, я випереджаю його запитання – відповіддю.
«Це не тому, що я тут 45 років, моя батьківщина була Америка вже з п'яти років, коли я став розуміти розмови мого тата!»
«Вас топтали з 1917 року, вирізали, розкуркулили і викували будівельників незрозуміло чого. І не сперечайтеся, вам цього не зрозуміти!»
Грубо? Можливо, але я його «меню» питань знаю ще по своїм «ходінням по муках» в 60-х роках! І живуть ось такі «серпасто-молототкасті» прекрасно, для них настав комунізм, шкода тільки що не Клязьма під вікном. Вони в гостинній Америці знають і мають «усьо» за програмою, на програмі, виїдаючи програми, накриваючись брехнею і прикидаючись завченими словами «Інгліш ноу спік». Знають всі ходи-виходи, включаючи дрібні крадіжки (тут вже по своїй «душевній програмі») в супермаркеті.
«А чё, это что твоё? Я ведь немного взял – тебе жалко?» – навіщо купувати, адже вільно лежить! Ковбасу ж дають куштувати, а її сортів двадцять! А чьо? І шамкає щелепами двоногий совєтікус. Людина стара, особиста гігієна західного світу йому не знайома, одягнений – як на першотравневій демонстрації 70-х років. Такого американець обійде стороною. І лише я, «борець за справедливість» і незламний «один в полі воїн» ніжно так (адже приємно!), але з напором і залізом в голосі кажу цьому уламку «світлого минулого»: «Молода людина», може мені поліцію викликати? Ви у себе в Семипалатинську такого б не робили, з багатьох причин! По-перше, не було там взимку вишень; по-друге, морду б набили; а по-третє, з партії могли виключити!»
І ось герой, який одержує в нашій країні з моїх і ваших податків всі свої «програми», який не сплатив ні копійки на користь нашої країни, тихо, про себе вилаявшись матом, як мишеня почимчикував до виходу. А за ним, нізвідки не візьмись дружина, в якихось тапках московського виробництва на плоскостопих ногах і в білому картузику, дуже популярному на флоридских пляжах у ... таких же як вона. Упускає на бігу виноград з пітної долоні і тихо-тихо мені каже: «Як же вам не соромно?»
Мені не соромно, ось як йому не соромно? Яким чином, старі і молоді з останніх хвиль еміграції, що приїжджають з «колишніх наших батьківщин», так швидко освоїли всі входи-виходи, всі шляхи-доріжки до створення «свого комунізму» – напів-злодійства в країні, яка дала їм можливість будувати життя? Чому наше давнє покоління, яке приїхало в Америку, боялося в чому-небудь завинити перед цією великою країною, що прихистила нас? Виноград їсти безкоштовно або за підробленими папірцями висмоктувати з країни всілякі пільги було немислимо! Причому ці покалічені вихованням і країною «товариші» гордо говорять про свої «досягнення» в колах своїх близьких і таких же, як вони «сподвижників».
На жаль, як кажуть, «іммігрант тепер пішов інший», як з країн колишнього «варшавського договору» так і з ісламських земель! З різницею, що «хоттабичі» живуть-то по Корану, їм красти не можна, а вбивати – можна.
А ось інша група іммігрантів – іспаномовних. Які тут програми, коли половина з них нелегально в країні. Ті хоч горбом заробляють. Про китайців, філіппінців, корейців та інших «далекосхідних» – у них або мозолі або розум. Вони живуть не «за програмою».
У нас своїх афроамериканських «програмістів» (не плутайте з комп'ютерними спеціалістами) вистачає. Поколіннями сидять на всіх програмах, і добре «сидять»!
Чи багато мені для радості треба? У ці дні, мало. Радість від того, що у нас з'явився справжній лідер країни, якого я чекав, як старенька кочегара (пам'ятаєте, «напрасно старушка ждёт сына домой»?), стала якоюсь гіркою. Я, звичайно, тримаюся, знаю, що і на нашій вулиці вже, звичайно, є свято! Ось воно – Трамп!
Але задумайтеся про загальну ситуацію. Я абсолютно не впізнаю Америки, пропала логіка і здоровий глузд. Вірніше, не пропали зовсім, але все розділилося на дві половинки. Це наше, а ось це – ваше. І найстрашніше і трагічне, саме трагічне, а не трагікомічне – це сьогоднішня молодь. Я не пишу про німецьку молодь – сіру і безлику, це і не італійські або французькі молоді люди, які вже давно стали лівими, радикалами, анархістами, комуністами, ісламістами, ну і професіональними неробами.
Американська молодь, ніколи так низько, за мої роки в Америці, не падала. Ніякі хіпі з цієї сьогоднішньою гидотою і зрівнятися не зможуть. Хіпі були в порівнянні з сьогоднішніми – «нормальними». Хоча і почали розвал «молодих кадрів». Сьогодні – це повернення до низькочолих плебеїв. Харвард-Оксфорди і що приєдналися до них, бяки всякі, як Берклі – вони ж все виплодки чогось моторошного. Молодь – наше майбутнє. Звучить по партійному – але ж тут я з цим гаслом повністю згоден.
Про роботу або дерзання – не йдеться. Є татуйовані, отелефонені, затекстовані, твітерні, інстаграмні, політкоректні «кадри», які оперують моторошним лексиконом. Їх герої?
Підпільний мусульманин Обама! (І не сперечайтеся, він це довів своїми «подвигами» на благо ісламу). Не можна забувати і його гідну «половину» – Мішель, що бачить у всіх «білих» рабовласників.
Відьма часів Білла Клінтона – Маделин Олбрайт. Прожила більшу частину життя як християнка і раптом виявила, що вона єврейка, а для балансу зараз готова змінити своє «безвір'я» на іслам!
Брехлива кримінальна Гіларі Клінтон. Махровий соціаліст, марксист Берні Сандерс. Його як екземпляр дурості треба засушити і приколоти в гербарій! Червононосий, шахраюватий Білл Клінтон, разом з пресою, телебаченням і політкоректністю. Бульварна Мадонна, напівжива Анжела Девіс, зрадник Джейн Фонда, ну й згадаю ще шахрая Вульфа Блітцера з CNN, як же забути його ?!
Пом’янемо «поганим словом» і всіх професорів-ковалів. Замість молота і мозолистих рук ці ковалі мають мозолі на язиках, які несуть все те, що здоровій людині противно. На превеликий жаль, студентському молодняку вся ця ліво-рожева нісенітниця академіків важлива і прийнятна як «путівка в життя» нічогонероблення і вічного протесту.
Плаче нікчемність з Нью-Йорка – Шумер, з якого висаджені в Ізраїлі єврейські діти або відрубані голови християн сльоз не вибивають! A крокодилячі сльози ллє про іммігрантів-мусульман!
Невже Сорос і йому платить? Адже вдумайтеся, в одну мить – плакати готові, демонстранти на місці, гасла розучені, і все це ліве дрантя там, куди перст цього Люцифера Сороса спрямований! Магнат-бізнесмен, власник заводів-газет-пароплавів, як і половини залізниць! Капіталіст Імперіалістовіч Товстосумів! Ну що ж йому ще треба? Про його темне минуле знаємо. А про злочинне сьогодення? Доведеться чекати 100 років, поки розсекретять? З його легкої руки, через 100 років світ буде ... як в радянському фільмі анархіст передбачив «По неосяжних просторах країни будуть бродити вільні коні і люди».
Якщо звичайно ще буде земна куля... І що ж робить наш «любий» дядечко Жорж Сорос? Всі свої надлишки «безоплатно» роздає на просування кольорових революцій. Він під виглядом благодійності розхитує основи світобудови. У нього і «морда» стала, як у Люцифера. У кіно на цю роль пройшов би без конкуренції. І ні вірус, ні мікроб, ні навіть ну хоч розрив серця не бере цього поганця. Навіть вся гидота його боїться.
І що ми бачимо в результаті? Близький Схід палає, Європа тріщить по швах, Україна пожирає сама себе, Америка встала на диби і одна половина, по-моєму, ніяк не може зрозуміти іншу.
Справа в тому, що якщо в Америці мозолясті хлопці візьмуть в руки свої вінчестери (якщо їх сильно припече маргінальна половина), то мало нікому не здасться. Але Соросу, в принципі, це і потрібно.
За Трампом сильна держава, справжні люди. Ті, хто на своєму хребті і тягне країну. Ні, це не по Марксу-Енгельсу, тут лисим карликом Леніним також не пахне. Це американці, які знають ціну своїй країні і усвідомили, що треба зупинити політ своєї Батьківщини в нікуди, який з посмішкою спостерігав перший «афроамериканський президент».
Америка на сьогоднішній день – Держава із закладеною міною, в якій начинка складається з порожньої, очманілої молоді; сліпих демократів; феміністок, які втратили голову; завзятих поборників подачок від держави; наших веселих любителів «іншої орієнтації», ну і звичайно, величезної маси непрацюючих, які добре живуть. Непрацюючих! Я ж не написав – безробітних!
Голлівуду в фугасі немає – цей «динаміт» був колись, та видихався і в фільмах, і в людях.
Знешкодити цю міну буде дуже нелегко!
Ох, як я не заздрю нашому нинішньому президентові. І в той же час співчуваю.
Дай Бог Трампу бути міцним хлопцем. Йому крім шахового розуму потрібні ще й залізні м'язи. Будемо стежити за розвитком подій. І молитися. Ну і звичайно, завжди і скрізь, не змінювати ні своїм ідеалам, ні своєму Президенту!
Моя Батьківщина, мій Прапор, Мій Президент!
Про автора:
Джек (тоді ще Яша) Нейгаузен народився в Ризі у 1948 році. У Сполучених Штатах проживає з 1972 року. Імпресаріо і продюсер, організатор найбільших музичних фестивалів і концертів джазової та класичної музики у багатьох країнах світу.
Джек Нейгаузен – один з найбільших знавців старовинних струнних інструментів.
Його дружина – відома співачка Аеліта; дочка Рафаелла – продюсер документальних і художніх фільмів.
Свої перші публікації – репортажі про музичне життя в країнах південно-східної Азії робив для журналу «Флорида» (перша публікація у «Флориді» 02/2009 р.), дружбу з редакцією якого зберігає вже багато років.
Живе поперемінно в Майамі – Торонто – Нью-Йорку – Сінгапурі, хоча останнім часом усім іншим місцям надає перевагу Південній Флориді.
Джерело:
Джек Нейхаузен: Моя Родина, Мой Флаг, Мой Президент!
http://russiahousenews.info/analitics-and-comments/dzhek-neyhauzen-moya…
Знати думку справжніх американців-патріотів про Америку і Дональда Трампа.