Аудіоверсія статті 

В ході багаторічних досліджень я дійшов висновку, що істинна релігія неминуче веде до націоналізму, а націоналізм є соціально-політичним продовженням релігії.

Проте обговорення цього питання з українськими інтелектуалами мене дещо спантеличило. Виявилося, що вони не бачать зв’язку між релігією і націоналізмом, понад те – вважають їх несумісними. І, треба визнати, мають для цього підстави. Наприклад, як висловився професор Володимир Іваненко, «і християнство, і мусульманство, і буддизм зазвичай ігнорують в індивіда його етнічний початок. Найбільшою мірою це проявляється в мусульманстві, менше у буддизмі і, можливо, найменше у певних групах християн».

Як пояснити цей парадокс? У пошуках відповіді згадалася історія про морську свинку. Річ у тім, що вона, по-перше, не морська, і, по-друге, не свинка. Так от, суперечність між звичними для українців «релігією» й «націоналізмом» в тому, що це і не релігія, і не націоналізм.

Релігія (від «ре-лига» – «відновлення зв’язку») – це теорія і практика відновлення зв’язку між людським (дух-душа-плоть) і божественним компонентами людини – її «внутрішнім богом», «божественним сонцем». Релігійна практика веде до перетворення смертної людини на безсмертну боголюдину, що є квінтесенцією аріянства (аріохрестиянства) – вчення Ісуса Хреста.

Згадані вище семітські («авраамічні») віровчення – іудаїзм, іслам,  іудохристиянство, а також буддизм не є релігіями, оскільки не визнають присутність в людині внутрішнього бога і, відповідно, не ставлять за мету відновлення зв’язку (релігії). Тому їх правильно називати віровченнями, або псевдорелігіями, або псевдорелігійними культами.

З другого боку, те, що в Україні називається «українським націоналізмом», насправді є етнічним лівацьким екстремізмом, який лише використовує націоналістичну риторику. Про це у матеріалі «Азбука націоналізму: етнос і нація, 5 ознак і 3 закони життя (відео)».

Таким чином, замість неіснуючого конфлікту між релігією і націоналізмом маємо конфлікт між засадничо антиетнічним іудохристиянством і етнічним лівим екстремізмом. Іудохристиянство і лівацтво  – це метафоричні «морські свинки», які спотворюють наше уявлення про реальність.  

Натомість релігія і націоналізм є послідовними етапами єдиного еволюційного потоку і спрямовані до тієї ж самої мети.

Метою релігії є піднесення людини до боголюдської свідомості, що передбачає формування спільноти просвітлених людей.

Метою націоналізму є перетворення аморфного етносу на структуровану і самокеровану націю з високим рівнем масової свідомості.

Відтак релігія неминуче веде до націоналізму, відповідно націоналізм – це соціально-політичне продовження релігії.