Незважаючи на конфлікт із палестинцями, послаблену економіку та страх перетворитися на державу-ізгоя, ізраїльтянам усе-таки було чим пишатися. А все завдяки їхньому співвітчизникові – першому ізраїльському астронавту Ілану Рамону. І коли він загинув разом з іншими членами екіпажу «Колумбії», ізраїльтяни відчули, що з американцями їх дійсно пов'язує багато що.

За словами прем'єр-міністра Аріеля Шарона, це не останній ізраїльський астронавт, але більшості ізраїльтян тепер здається, що не варто було, подібно Ікару, замахуватися на настільки високі цілі. Занадто вже багато було надій.

«Нас охопив розпач, - говорить професор Інституту сучасного юдаїзму єрусалимського університету Єгуда Бауер. – І так дуже багато всіляких бід - тероризм, економічна криза... А тепер нас ще не полишає почуття, що занадто вже багато гарних людей ми втратили за останні 100 років у всіх цих війнах».

До такого трагічного сприйняття історії, що тяжким тягарем лягає на плечі людей, додаються ще й побоювання, що декому нещастя ізраїльтян будуть тільки на радість. «Ісламські радикали, безсумнівно, побачать у цьому перст Божий, - зауважує пан Бауер, - тим більше, що техаське село, над яким вибухнула «Колумбія» називається Палестина».

Як не дивно, Бауер мав рацію. На думку одного з представників іракського уряду, який прокоментував трагічний випадок у своєму інтерв'ю західному інформаційному агентству, «Бог бажає показати американцям, що його могутність сильніша за їхню».

Ізраїльська влада домагалися участі свого астронавта в космічному польоті аж з 1996 року. І в 2000 році, коли стало відомо про початок тренувань Рамона, Ізраїль поспішив про це повідомити.

«Нам тоді здавалося, що тепер кожен з нас, ізраїльтян, зможе полетіти в космос – говорить студентка Єврейського університету Дафна Мор. За її словами, це було незвичайне відчуття, що зближувало всіх ізраїльтян. – Ти не просто індивідуум, а частина цілого».

Що ж стосується ізраїльського уряду, то він розглядав політ свого астронавта у складі американської команди як свідчення зміцнення зв'язків своєї країни зі США.

Дехто, щоправда, дивиться на позицію уряду без особливого оптимізму. «При всій повазі до Рамона та його родини, він лише один з нас», - говорить Дафна Мор. – Я йому, звичайно, співчуваю, але як щодо якого-небудь середньостатистичного смертного, котрий просто підірвався на міні по дорозі на роботу?»

Може бути, саме через цю щоденну небезпеку, що переслідує рядових ізраїльтян, багато хто з таким хвилюванням стежив за польотом Рамона. У їхніх серцях живе надія на новий Ізраїль. «Ця країна так звикла дивитися собі під ноги, скоряючись тяжінню власної долі та не дозволяючи собі підняти погляд на іншу реальність», - пише Арі Шавіт, оглядач газети Ha'aretz.

Іншими словами, політ Рамона був свого роду проривом. ЗМІ відразу ж почали повідомляти про найменші дрібниці: починаючи з електронного листа, відправленого ним з космосу ізраїльському президентові, до кошерної курки, якою він харчувався, сувою Тори розміром з долоню, яка пережили разом з його батьком концентраційний табір, і ревного дотримання ізраїльтянином шабата.

Загалом, Рамон, ветеран війни з Єгиптом і учасник бомбардування іракського реактора «Озірак», встиг стати національним героєм. Власне, військове минуле Рамона викликало деяке здивування в ізраїльських ЗМІ: чому це в космос відлітає військовий, а не вчений. Треба сказати, що це й дотепер не зовсім ясно.

А оскільки, як повідомили в НАСА, мета космічного польоту була аж ніяк не військова, в обов'язки Рамона входило спостереження за переміщенням піщаних бур та космічна фотозйомка.

Утім, це не так вже було важливо для ізраїльтян, яких переповняла гордість за свого першого космонавта. Ізраїльський посол у США, який був присутній на запуску «Колумбії», так описав побачене: «Небо набуло блакитного та білого кольорів», явно натякаючи на кольори ізраїльського прапора.

За словами теолога Діка Лемона, страшний кінець «Колумбії» вбив в ізраїльтянах надію, яка ледь зажевріла. «Адже для багатьох ізраїльтян політ Рамона був єдиним проблиском світла».