66-річний фермер Густав Хаканссон також вирішив брати участь. Він не був гонщиком, він був велосипедистом, який любив довгі подорожі, розповідає Леонід Раденко.

Відбір був дуже строгим і тільки 50 осіб допустили до перегонів. Одним з головних умов був вік велосипедистів — не старше сорока років. Заявку літнього фермера сприйняли як курйоз. Але Густав був непохитний.

П'ятдесят спортсменів вирушили в Хапаранда поїздом. Їх оточили увагою тренери, лікарі та механіки. Перед початком перегонів спортсмени були повними сил.

Густав жив на самому півдні Швеції й не мав грошей на поїзд. Він сів на велосипед і поїхав на північ, подолавши понад 1500 км своїм ходом. Організатори перегонів просто не повірили цьому, коли Хакансон знову звернувся до них за дозволом брати участь в гонці. Йому відповіли: «Відпочивай у своєму кріслі та бережи здоров'я».

Здавалося б, що міг заперечити спортивному комітету дивакуватий старий на старезному велосипеді? У число учасників його не включили й номера не видали. Тоді він намалював свій власний і надів прямо поверх одягу — великий круглий нуль. І стартував самостійно, через кілька хвилин після останнього гонщика.

Оскільки  Густава не включили в загальний залік, він вирішив їхати за власними правилами й не зупинятися на відпочинок. І перший раз поспав три години на лавці в центрі якогось селища тільки на третій день шляху. Таким чином він одразу ж вийшов в лідери перегонів, тому що їхав взагалі без зупинок.

Репортери написали про нього в газетах. Незабаром вся Швеція дізналася історію цього невисокого старого з номером «нуль» на грудях.

Одна з газет запропонувала Густаву вести шляховий щоденник, на що він охоче погодився. Все більше людей дізнавалися про нього. Через кілька днів велосипедиста зустрічали натовпи захоплених людей фактично в кожному населеному пункті по шляху проходження перегонів. В газетах його прозвали Stålfarfar (Стольфарфар) - сталевий дід. Це прізвисько закріпилося за Густавом до кінця життя.

У Сьодерхамн  після 156 миль їзди, поліція попросила гонщика пройти медичний огляд. Лікарі розвели руками: Густав був у відмінній фізичній формі й дійсно міг брати участь в гонці на загальних підставах.

Густав проїхав трасу гонки за 6 днів, 14 годин і 20 хвилин. Він фінішував на 24 години раніше офіційного лідера Леннарта Хьортвалла.

На той час він поспав в цілому тільки десять годин! Сталевий дід прийшов би в Істад і раніше. Але за десяток кілометрів до фінішу з його велосипедом відбулася єдина за майже 3000 км шляху поломка — він пробив камеру.

«Немає часу на ремонт» — вирішив Хакансон і пішов пішки. На велосипед він сів за пару кілометрів до Істада і перетнув фінішну лінію зі спущеним колесом, рухаючись на одному ободі.

Тисячі людей зустрічали Стольфарфара на фініші. Засипаний квітами Густав був піднятий на руки і тріумфально внесений в центр міста, де кожен жадав з ним сфотографуватися.

На наступний день після закінчення гонки він був удостоєний аудієнції у шведського короля Густава VI Адольфа, котрий особисто охоче познайомився з переможцем.

Але судді не визнали перемогу Хаканссон. 

Натомість уся Швеція визнала переможцем саме його! Люди надсилали Стольфарфару сотні подарунків, в тому числі й гроші, знаючи, що Густаву не вручили офіційний приз.

Це був загальний народний протест проти підступності офіційного спорту. Серед сотень листів, які прості шведи писали в ті дні Хаканссону, є і такі слова:

«Я - Вашого віку, дорогий Густав Хакансон, і я був старим до тих пір, поки не дізнався про Вас. Але тепер, завдяки Вам, я відчуваю себе знову молодим, здоровим і щасливим. Благослови Вас Бог! »