Цьогорічна президентська виборча кампанія в Україні має кілька особливостей, які можуть суттєво позначитися як на результатах виборів, так і на тому, як розвиватиметься українська політика в найближчі десять років.

По-перше, в нинішній кампанії немає чіткого фаворита. Є рейтинговий кандидат від влади і є рейтинговий кандидат від опозиції. Те, що жоден із цих кандидатів на момент старту не мав, за даними соціологічних опитувань -- і третини голосів виборців, свідчить про ту кризу, в якій перебувають зараз і влада, і опозиція. Українці бачать у опозиції ту ж номенклатуру, але номенклатуру вчорашню, і не надто довіряють їй. Голоси, які готові віддавати за Віктора Ющенка, -- це аванс, який сплачують з огляду на те, що немає реальної альтернативи. Комусь дуже вигідно показати, що в Україні можливий сценарій за принципом "або -- або": або Ющенко, або Янукович. Відсутність об'єктивної інформації про решту кандидатів, блокування доступу до телеканалів, інших ЗМІ, відсутність рівності можливостей -- ось причина того, що народ поставили перед жорстким вибором між двома кандидатами.

По-друге, старт виборчої кампанії продемонстрував, що близько 40% виборців ще не визначилося із симпатіями щодо того чи іншого кандидата. Є велетенське електоральне поле, яке розуміє, що між владою та опозицією немає суттєвої різниці щодо методики та стилю політичної діяльності. Звідси розчарування в політиках і політиці загалом. Можна прогнозувати, що на цих виборах (особливо в другому турі) буде надзвичайно високою кількість голосів, які віддадуть "проти всіх".

По-третє, кампанія відбувається в умовах, коли до кінця невизначеним залишається питання політичної реформи. Ніхто не може дати гарантії, що вона відбудеться до виборів. Тим паче, ніхто не може запоручитися, що будь-хто з кандидатів, прийшовши до влади, може гарантувати добровільну відмову від надмірних повноважень, які дістануться йому у спадок від Кучми. Кожен з кандидатів матиме спокусу скористатися, по суті, необмеженою владою із зовсім не благородною метою. Тому паралельно з виборами політичні еліти провадять гарячковий пошук варіантів проштовхування реформи. І у виграші буде той кандидат, який зможе запропонувати свій варіант політичного реформування. Очевидно, такий, який би передбачав не лише зміни в політичних верхах, а перетворив би політичну реформу на комплекс конституційних реформ, що здатні торкнутися найширших мас населення -- аж до соціальних низів, змінити підхід до самої філософії влади, запропонувати нову структуру суспільних відносин, яка би стала наслідком реформ.

По-четверте, президентські вибори відбуваються за півтора роки до виборів парламентських, а тому значна кількість сил може розглядати їх як генеральну репетицію виборів до Верховної Ради. За будь-яких результатів виборів-2004 можна прогнозувати глобальний програш націонал-демократії на виборах 2006 року. Це пов'язано з тим, що блок "Наша Україна", очевидно, не зможе після виборів зберігати свою цілісність і розпадеться на кілька фрагментів. "Наша Україна" запрограмована на те, щоби перемогти на виборах 2004 року й на цьому трансформуватися у щось якісно нове.

Перемога Ющенка призведе до швидкого розчарування значної частини населення в націонал-демократах (у разі перемоги Ющенко прийме на себе весь негатив влади), а також з'явиться значна частина колишніх соратників Ющенка, які виявляться обділеними під час розподілу портфелів і намагатимуться спрямувати енергію образи проти нового президента. Програш Ющенка призведе до того, що люди, які робили ставку на Ющенка як на локомотив, який має привести їх до влади, розпочнуть шукати нових локомотивів. У будь-якому разі це спричинить пошук нових шляхів у політичному полі. Для більшості "нашоукраїнців" це будуть шляхи на марґінес.

Та ж ситуація очікує й пропрезидентський табір. Перемога Януковича призведе до нового перерозподілу власності між нинішніми прихильниками Леоніда Кучми. Відомо, що наразі, крім фактора Кучми, їх зближує лише один момент -- доконечна потреба створити систему колективної безпеки перед можливістю приходу до влади Ющенка. Перемога Януковича може вивільнити приховану наразі енергію деструкції, базовану на економічних суперечностях. Програш Януковича призведе до відтоку низки впливових політиків, які наразі тримаються в оточенні президента лише через страх перед можливим використанням репресивно-каральних структур (податкової адміністрації, прокуратури тощо).

Із цього випливає, що вибори 2004 року спричинять появу велетенської армії політиків з іменем, з матеріальною базою, але без структурних підрозділів, без партійних осередків і без ідеології. У такий спосіб вибори 2004 року можуть народити нового лідера, здатного в короткий проміжок часу об'єднати цих політиків у єдину політичну силу, здатну запропонувати третій шлях на тлі кризи двох інших шляхів -- нинішнього провладного і опозиційного (який, по суті, є дзеркальним відображенням владного).

Отже, у виборів 2004 року є ще одна, п'ята особливість: ці вибори можуть дати початок українському "третьому шляху". Український політикум вагітний третім шляхом. Вибори можуть дати можливість успішно відбути пологи. І у цьому випадку варто дивитися не лише на те, хто може стати формальним переможцем -- реальним переможцем буде той, хто 2004 року закладе серйозні підвалини для успішного старту парламентської кампанії 2006 року.

Очевидно, що це має бути абсолютно новий політик, який не обтяжений рудиментами старого мислення та здатен підходити до проблеми здійснення влади, до філософії влади по-новому. Якщо для низки політиків (Мороза, Симоненка) ці вибори є завершенням кар'єри, для інших (Ющенка, Януковича, Кінаха) -- можливістю зазіхнути на найвищу посаду, досягти піку своєї кар'єри, а для третіх (Вітренко, Ржавського) -- способом політичного нагадування про себе, то має в усьому розмаїтті кандидатів знайтися політик, який здатен запропонувати новий підхід до виборчої кампанії. Висунутися, аби своєю участю у виборах продемонструвати населенню, що насправді вихід існує, але він лежить поза площиною альтернативи, площиною безвихіддя. У такому разі навіть тактичний програш на виборах 2004 року може обернутися для цього політика стратегічним виграшем -- і не лише для політика, а й для суспільства, яке побачить можливість розвитку "третім шляхом", і так позбавиться приреченості та фаталізму.

Наразі найкращі шанси на те, аби зайняти нішу лідера такої суспільної сили, закласти підвалини для розвитку "третього шляху" в Україні, є в молодого політика Юрія Збітнєва. Принаймні він дійсно за тривалий час перебування в політиці не замастився об владу й зберіг деяку політичну цноту. І ще один момент -- Збітнєв та партія "Нова сила", яку він очолює, постійно й послідовно декларують необхідність "третього шляху". Вибори 2004 року можуть стати тим моментом істини, який продемонструє, чи дійсно цей кандидат зможе втілити декларовані ідеали та дати нову політичну надію, гуртуючи довкола себе політиків дня майбутнього.

"Третій шлях" в Україні -- це не те явище, яке виникло протягом останніх десятиліть у Європі під такою ж назвою. Європейський "третій шлях" виникав на базі рухів "нових правих" або "нових лівих", ввібравши ідеологію "консервативної революції" Юліуса Еволи та інших теоретиків правого руху. "Нові праві" та "нові ліві" також зійшлися в ідеології "третього шляху". Проте й ця ідеологія зазнала суттєвих теоретичних мутацій -- і на кінець 90-х, наприклад, у Великобританії "Третій шлях" перетворився на респектабельну парламентську партію.

Український "третій шлях" -- це явище політичного характеру. Український "третій шлях" -- це констатація інакшості щодо нинішнього стану речей, це бунт проти нинішньої політичної системи України. Український "третій шлях" -- це не європейський Third Way. Це саме український "третій шлях". Опанас Андрієвський, колишній член Директорії УНР, а згодом монархіст, у 30-х роках минулого століття писав, що всі українські суспільні течії є, на жаль, кальками з європейських політичних рухів. Українському "третьому шляху" не треба нічого калькувати й копіювати: він не ставитиме за мету сподобатися Заходу. Його мета -- розв'язати суто українські проблеми, яких у нас, погодьтеся, нагромадилося аж надто багато.

----------------------------------
В тему:

Німецький експеримент

Персональний сайт Юрія Збітнєва

Сайт партії «Нова сила»

Національний інтерес: “Придністров’я за декілька років може стати територією України”