Як каже приказка, "у страху очі великі".

Жителі міст неначе в параної шукали різні мітки та повідомляли про них всюди, куди можна повідомити. Я не знаю наскільки активно московські диверсанти робили мітки для ворожої авіації та десантів, але знаю, що контрзаходи виявились настільки ефективними, що закладчики травки просто від того всього були приголомшені, і доходило аж до кумедних випадків. Розповідали як хтось упіймав "диверсантів", а вони почали виправдовуватись, що не диверсанти, а всього лише шукали там щось своє. При цьому називали усі кодові слова, починаючи з "паляниця".

Як стало ясно пізніше, все не так однозначно.

• Вікна з фіолетовою підсвіткою – це вікна не ворожих агентів, а українців, які просто вирощують розсаду чи вазони зі спеціальною підсвіткою.
• Мітки, зроблені балончиком з фарбою на асфальті, насправді були завжди, і ними могли позначатись багато різних речей, окрім орієнтирів для диверсантів. І лише гіперуважність, розігнана панікою, змушувала людей так прискіпливо ставитись до всього навкруги. Пізніше було офіційне спростування.
• Окремої уваги заслуговують твори вуличних художників, вони були завжди на вулицях наших міст, кожен міг бачити їх щодня, але декотрі містяни побачили їх лише після початку активної фази війни й почали вважати мітками диверсантів, як тільки все почалось.
• Мітки на гугл картах. Як виявилось, вони з'явились в результаті системного збою.
• Підозрілі прилади, "розтягнуті" десь у полях, виявились не маячками для ворожих військ, а метеоприладами, якими аграрії моніторять стан погоди й температури.
• На численних блокпостах по Західній Україні транспорт оглядався так, що створювались великі затори, через що зброя і медикаменти до східних і північних міст, що обороняються, доходили не достатньо швидко.

І цей перелік можна доповнювати...

Як казав Арестович, "українці – це нація контррозвідників, вони шукають ворога серед своїх", але паралельно варто займатись і розвідувальною діяльністю, знаходячи друзів серед ворогів.
Для того, аби зберегти нормальний градус настрою серед своїх людей, інколи краще притримати власні потяги до надмірної та безпідставної контрдиверсійної діяльності. Як каже ще одна хороша приказка, "що занадто, то не здорово". Заради збереження здорових взаємовідносин між ближніми людьми інколи варто "попустити хватку".