Сталось чимало зустрічей, серед яких особливе місце посіли конференції по сходознавству в Києво-Могилянській Академії та в Київській гімназії східних мов.

Головною метою д-ра А.Алока було ознайомлення з індологією України та складання протоколу про наміри співробітництва у вивчені мов, в археологічно-етнографічних дослідженнях тощо. Виникло ще кілька задумів, - зокрема про українсько-індійську екранізацію повісті “Гандхарва – арійський Спаситель”. Загалом арійська тематика спільного кореня української й індійської етнокультур займала провідне місце у візиті пана Алока. Ця проблема захопила його навесні 1997 року, під час перебування в Делі делегації нашого Товариства. Я тоді подарував індійському науковцю свою “Прабатьківщину аріїв”; з цього й розпочалось…

В програмі перебування А.Алока в Україні були відвідини пам’яток арійських племен. Для ознайомлення обрали район біля гирла Псла - де в 1992-1993 роках, в курганах Цегельня й Кормилиця мною були розкопані найдавніші арійські святилища та поховання, а головне – найперші прояви в них священних книг Вед з ученнями про всесвітні цикли, безсмертя душі, йогу.

Екскурсія у складі А.Алока, мене та перекладача Ю.Ботвинкіна продовжувалась майже тиждень. Потягом дісталися Кременчука, а там зустріла нас машина з Келеберди, люб’язно надіслана В.Прядком. Він же надав нам катер очолюваного ним акціонерного товариства “Дніпрова хвиля”. Під проводом старого капітана І.Діхтяра ми перепливли Дніпро й відвідали місце археологічних розкопок поселення поблизу Дереївки, де київський археолог Д.Я.Телегін простежив виникнення першої в світі кінноти – найвідомішого внеску аріїв до цивілізації людства.

Попрощавшись з гостинною Келебердою, наша екскурсія перебазувалась до сусіднього Комсомольська – міста, що виникло років сорок тому разом з Полтавським гірничо-збагачувальним комбінатом. Надзвичайне родовище залізної руди – точніше, створеної ним магнітної аномалії – стало першопричиною зародження саме тут вищезгаданих Вед та відповідних святилищ. Про цей дивовижний взаємозв’язок розповідається в багатьох моїх творах. Дещо з того відкриття експонується в місцевому музеї – директор якого, М.Стахів, був учасником двох експедицій. Разом з ним, а ще з мером О.Поповим, об’їжджаємо місця колишніх розкопок та відвідуємо незайману поки ще ні археологами, ні гірниками Стовбувату Могилу. Цей велет арійської культури, як і досліджені вже нами кургани Цегельня й Кормилиця, стоїть на високому довгому мису над заплавою Псла. Геокосмічна енергетика тут настільки висока, що, траплялось, розмагнічує відеоплівку. Отож вболіваємо – чи вийдуть з’йомки про перебування першого індуса, пана Алока, на місці зародження індоарійської Рігведи – найпершої книги священних знань індуїзма, брахманізма, буддізма... Не вийшли! Принаймні, в незарядженому – як згодом з’ясувалось – фотоапараті нашого перекладача (до речі, дуже обов’язкової людини)…

Потім були зустрічі з осередками Товариства Рерихів у Комсомольську й Кременчуці. Особливо приємне враження залишив у нашого гостя другий з цих осередків, очолюваний Людмилою й Віталієм Герасименками. Вони прекрасно організували і зустрічі, й відвідини музею, і відпочинок, - а потім ще й відвезли автомобілем до Києва. Велике спасибі подружжю Герасименків від усіх українців! Бо справа розпочинається дуже важлива, а перше враження іноземця від країни – воно найстійкіше…

Експозиція Кременчуцького краєзнавчого музею дозволила мені наочно показати доктору А. Алоку зародження й розвиток аріїв на українській їх прабатьківщині протягом IV-II тис. до н. е., потім (після часткового переселення до Індії) перехід їхніх нащадків до кіммерійської й скіфської стадій своєї історії – основою якої (ще зі згадуваної “Велесовою книгою” й “Магабгаратою” Оріяни 2300-1700 р. до н. е.) став етногенез слов’ян. Так, не пра-, а саме слов’ян! Які вже тоді шанували Сварога й Дажбога (Сонячний зодіак із Тельцем начолі) і – під іменами оріян та борусів, а також слов’ян – приймали участь у арійському поході до Індії та частковому поверненню звідти. Звідтоді в Пенджабі проживають племена, які дуже нагадують козаків-запорожців, а ті дотепер (відроджуючись в незалежній вже Україні) зберігають притамані індоаріям оселедці, булави, писанки, Рахманський Великдень та ін. Тож не диво, що пан Алок з особливою шаною поставився до козацьких матер’ялів музею в Кременчуці, побачив у них безперечні свідчення про спадкоємців арійської етнокультури.

Згодом, по дорозі з Кременчука, заїхали до Переяслав-Хмельницького Державного музею-заповідника – де експонуються матеріали розкопок Високої Могили та довколішніх курганів під Старосіллям, що на Херсонщині. Тут вже враження індійського гостя переросли в переконання!..

Тож маємо тепер в особі А.Алока, директора Інституту охорони національних пам’яток Індії, прихильника теорії академіків О.Трубачова, Ю.Шилова, Б.Рибакова, В.Сафронова про Наддніпрянську прабатьківщину аріїв. От би ще академік П.Толочко – віце-президент Національної Академії наук України, директор її Інституту археології – приєднався до нас! Тоді б перші томи “Історії України”, оприлюднені керованим ним ІА НАНУ, не обкрадали б національний престиж українців… До речі, єдиний неприємний момент нашої подорожі до арійських святинь був пов’язаний з відвідинами всесвітньо відомого Дереївського поселення. Соромно було дивитись, а тим паче показувати індійському гостю, в якому стані залишили пам’ятку співробітники Інституту археології!..

На закінчення поїздки, вже в Києві, в Товаристві Нестора Махна “Гуляй Поле” була проведена прес-конференція, влаштована депутатом Верховної Ради А.Єрмаком – засновником Товариства славного отамана українського козацтва. В своєму виступі Анатолій Васильович підкреслив особливу важливість народної дипломатії в розвитку взаємозв’язків між Україною й Індією. “Там, де не справляються офіційні структури – мають діяти представники громадських організацій: науковці, політики, селяни й міщани, - як це було під час відвідин нашим гостем Полтавщини. Справа йде про престиж України, про розбудову національної ідеї! І якщо Національна Академія наук України завищує історію нашої державності до Київської Русі чи й пізніше, то за допомогою науковців Індії ми зможемо закріпити писану нашу минувщину вже в Оріяні…” З цими думками перегукується сказане доктором Арвіндом Алокой: “Побувавши в 25 країнах світу, я нарешті побачив переконливі факти про прабатьківщину арійських племен, які принесли в Індію свою високу культуру. Пам’ятки в музеях і на землях Полтавщини переконують: арії виникли тут, в Україні!”

Будемо сподіватись, що ці слова відгукнуться в подальших ділах. Бо наша екскурсія – загалом спілкування з д-ром А.Алокой – то продовження відбудови спільноти індоєвропейських народів. Відбудови, закладеної на рубежі ХІХ-ХХ століть місіями індійця Вівекананди та слов’ян Рерихів. Україна, прабатьківщина аріїв, має зайняти належне місце в цьому культуроісторичному русі!