Image

Перше фото – Маріуполь, яким він є зараз. Друге – яким він міг би бути за кілька років. Друге фото – це шведське місто Мальме (Malmö), за багатьма параметрами схоже на Маріуполь. Принаймні, донедавна. Портове промислове місто, з населенням ~350 тис. людей, з чималими проблемами з екологією і демографією, пише у своєму дописі на Фейсбук Михайло Жернаков, голова правління фундації DeJure.

Так усе було ще на початку 2000-х. Потім Шведський уряд вирішив, що досить, залучив найкращих фахівців і почав радикальні реформи в місті. Оресунський міст з'єднав Мальме з Копенгагеном і фактично перетворив його на місто-хаб. Спеціальні програми зробили місто привабливим для біотех- і ІТ-індустрій, університет Мальме – для студентів.

У місті виросли цілі креативні райони та квартали пасивних будинків – таких, що комфортні, але практично не споживають енергії і є безпечним для довкілля. На сьогодні Мальме є одним із найбільш цікавих і перспективних шведських міст, бути в якому – одне задоволення. І його вдалося зробити таким насамперед через вдалий комплексний підхід до модернізації.

Так може бути й у нас. Наша модернізація – як окремих міст, так і всієї країни – не просто має відбутися, а є обов'язковим складником перемоги. Бо перемогти суперника на полі бою і навіть послабити санкціями – мало. Потрібно самими стати сильними – такими, на яких нападати страшно і в яких виграти не вийде.

А стати розвиненими й сильними, відбудовуючи ті самі панельні будинки та ті самі неефективні інститути – неможливо. Необхідна значна перебудова – і інфраструктурна, і інституційна.

Для цього потрібно вийти за рамки того мислення, в якому ми знаходилися всі ці роки і яке призвело нас до ситуації, в якій ми є зараз. Потрібні візії розвитку і модернізації. Потрібне донорство ідей і здібностей.

Нам симпатизує весь світ. До нас з власної ініціативи приїжджають зірки світового масштабу. Нам достатньо натякнути – і тут будуть найкращі урбаністи, архітектори, освітяни й стратеги світу, які допоможуть нам зробити з України місце, в якому хочеться бути всім. І неймовірну просто історію успіху.

Яка наша картина майбутнього? Чого ми прагнемо? Що ми даємо світові? Що нам для цього потрібно? Що нам потрібно зберегти, а від чого, навпаки, відмовитися?
Це все питання, на які обов'язково потрібно знайти відповідь. Але поки не виглядає, що ми її шукаємо.

Руйнація – це горе. Але це також можливість почати буквально з нуля і побудувати щось якісно нове, від чого буде в захваті весь світ.

Я не хочу в відбудованому Маріуполі 500 нових ТРЦ і найбільші в Україні шаровари. Я хочу там найсучасніші житлові квартали, найпрогресивніший молодіжний центр і найкрутіший у світі інститут захисту довкілля.

І так по всій країні. І це – той момент в історії, коли це абсолютно реалістично. Давайте якось домовимося так, щоб його не промахати.