Розповіді з-під Авдіївки звучать так: "Мамо, я не знаю, чи завтра подзвоню. Росіяни виводять першу групу, ми їх розстрілюємо, виводять другу – розстрілюємо, виводять третю – розстрілюємо, виходить четверта – у нас закінчився боєкомплект"…

Про це пише Тетяна Ніколаєнко у своєму блозі на Цензор.НЕТ. Вона зазначає, що Міноборони досі не відсудило прострочену дебіторку по зброї, а в постачальники брало шарашкіни контори. Потім з’ясували, що мін в Хорватії нема, але їх можна привезти … з Камбоджі.

"Найстрашніше те, що частина світу звикла до війни в Україні", каже Зеленський.

Ні, найстрашніше, що до війни звикла частина України. Успішний контрнаступ минулої осені й повернення світла і тепла добряче нам замилили очі. Те, що сталося з Оленою Толкачовою минулого тижня – це не ексцес виконавця на якомусь третьосортному заході (керівницю патронатної служби "Янголи Азову" Олену Толкачову виставили з форуму молодих бізнесменів Young Business Club у Києві, бо їх "лякала військова форма" – прим. моя, О.К).

Це – третій тривожний дзвінок. Ми витіснили війну на лінію фронту.  Так само як зробили це у 2015. І продовжуємо нормально жити.

"Ніхто не вірить у нашу перемогу так, як я. Ніхто. Ніхто", сказав Зеленський.

Вірити – мало. Ми не можемо виграти симетрично війну в Росії. Нас занадто мало.

Нам ще вчора треба було думати, що може долетіти до російських складів і заводів і робити його в Україні, зауважує Тетяна Ніколаєнко.

Ще є віра в людей? Тоді можу розповісти, як конторка одного нардепчика вже кілька місяців намагається втюхати МО шоломи, які прострілюються на випробуваннях. Металеві шоломи…

Про 8 гривень вкрадених на кожній буханці хліба, не хочете?

"Я не можу дивитися цей повтор 10-й раз" – це не лише логіка американців. Я теж не можу дивитись цей повтор. Я його дивлюсь 20 років.

Але "люди крадуть так, ніби завтра не настане".

Крадуть на боєприпасах.

Крадуть, зручно отаборившись у Чехії.

В цей час десь на сході якийсь командир вирішує невирішувану задачу – відсутні боєприпаси, які немає кому роздати.

Пару тижнів тому зняли бронь з працівників заводів ВПК. На питання, хто робитиме тоді зброю, в Генштабі відповіли: "Нам нема кому її роздавати".

"Що станеться, так це те, що ми програємо".

У нас насправді дуже легкий вибір – стати країною-легендою, яка загинула, чи країною-легендою, яка вижила. Тільки в цього немає простих рішень.

Примітка: авторка у своєму тексті використала цитати слів Зеленського, які наведені у статті журналу Time, яку зараз всі обговорюють.