Якщо ця цифра навіть наполовину відповідає дійсності – йдеться про 600 мільйонів доларів на рік лише по одному місту. Для порівняння: це більше, ніж весь річний бюджет Міністерства освіти за деякі довоєнні роки, пише на Фейсбук Олег Чеславський. 

Питання не в тому, чи існує цей ринок. Питання в тому, чому він існує виключно в тіні, і чи має це бути саме так. Гроші вже є. Їх просто крадуть. 

"Економічна правда" опублікувала розслідування цінових рівнів корупційного ринку навколо ТЦК. Картина вражає не окремими фактами, а своєю системністю.

Найдешевший сегмент: зняття з розшуку коштує від 300 доларів на Сумщині до 3 тисяч у Житомирській області. Щойно людина потрапляє в поле зору ТЦК, ціна зростає: 4–6 тисяч доларів за те, щоб не вручили повістку або не доставили до ТЦК – такі суми фігурують в одеських справах. У Тернополі водій обласного ТЦК вимагав 5 тисяч доларів просто за вихід із будівлі без бойової повістки. Пакетні рішення – дорожче. В Кропивницькому офіцер ТЦК продавав бронювання до 20 тисяч доларів. У Києві за виключення з обліку адвокат обіцяв "домовитися" за 25 тисяч, а згодом прокуратура фіксувала вже 50 тисяч за фіктивну інвалідність із виїздом за кордон. Найдорожчий сегмент – медичний: 18 тисяч доларів за фіктивний діагноз на Київщині, 16 тисяч за вплив на рішення ВЛК у Дніпрі, 25 тисяч за документи про непридатність в Одесі.

Посередник, з яким ЕП провела журналістський експеримент через Telegram, пропонував "пожиттєве зняття з обліку" за 9 тисяч доларів за 15 днів – з "пакетом інвалідності" на базі аутоімунного тиреоїдиту, повним ланцюгом через "своїх" лікарів, оновленням в реєстрах "Оберіг" і "Резерв+" і доставкою документів "Новою поштою". Розрахунки – виключно в USDT, схема 50/50. 

Це – не тіньовий базар. Це відпрацьована сервісна інфраструктура з меню, тарифами і гарантіями. І вона дає свої плоди – у прямому розумінні. Військовослужбовець Бучанського ТЦК Олег Коломієць задекларував за 2025 рік золоті злитки на 7,7 мільйона гривень і 43,5 тисячі доларів готівкою – при офіційному доході 366 тисяч гривень. У родини одеського військкома Борисова у 2023 році знайшли елітну нерухомість в Іспанії на 4,5 мільйони євро. Голова ВЛК на Дніпропетровщині, за даними Офісу генпрокурора, сформував портфель із 20 епізодів продажу "непридатності" на загальну суму 300 тисяч доларів.

А Тетяна Крупа, колишня очільниця Хмельницької МСЕК, стала окремою главою в цій хроніці. Під час обшуків у неї та родини вилучили понад 5,2 мільйони доларів, 300 тисяч євро, рахунки в швейцарських банках і нерухомість в Австрії, Іспанії та Туреччині. Потім її відпустили, поступово зменшивши заставу до прийнятного рівня. Вилучені мільйони зависли в режимі "арештованих активів", доля яких у вітчизняній правовій реальності – питання відкрите.

Справа Крупи – це не провал слідства. Це – повідомлення системи – системі: гроші знайшли, людину відпустили, урок зроблено правильний. Думка проста і стара, зазначає автор допису. 

У багатьох арміях світу існувала або існує система альтернативних форм виконання обов'язку. Під час Громадянської війни в США заможні громадяни офіційно могли заплатити 300 доларів і уникнути призову, що породило соціальне обурення, але принаймні кошти йшли державі, а не посереднику. Ізраїль практикує складну систему диференційованої служби залежно від ролі, кваліфікації та реальної потреби армії в конкретній людині.

Суть провокаційної, але логічної пропозиції звучить так: якщо людина готова заплатити 9–50 тисяч доларів за те, щоб не служити, чому ці гроші мають потрапляти до кишені голови ВЛК, а не до спеціального оборонного фонду?

Офіційно встановлений "внесок альтернативної служби" міг би стати механізмом фінансування підвищення грошового забезпечення контрактників і добровольців. Адже одна з найгостріших проблем армії – не брак мотивованих людей як таких, а брак коштів для того, щоб платити їм стільки, скільки потрібно для утримання родини вдома і нормального виживання на фронті.

ЕП оцінює публічні оцінки корупційного ринку навколо ТЦК у діапазоні від 800 мільйонів до 2,1 мільярда євро на рік, без оприлюдненої методології. Ці цифри хаотичні і важко перевіряються. Але навіть якщо реальна сума становить чверть від нижньої межі – це сотні мільйонів доларів, які щороку осідають у кишенях бенефіціарів схем – тих, яких правоохоронні органи чомусь послідовно не помічають, переслідуючи виконавців середньої ланки.

Насправді, ті, хто побудував цю систему, чудово розуміють математику легалізації. І саме тому вони не зацікавлені в ній.

Легалізація вбиває їхній бізнес. Прозорий державний механізм усуває посередника. Офіційна квитанція замінює хабар. Мільйон, який проходить через державний фонд, – видимий і підзвітний. Мільйон у чорній касі – це злитки в сейфі і вілла на узбережжі Іспанії.

П'ять років системна корупція навколо ТЦК і ВЛК нікуди не ділася. Кількість проваджень, за статистикою Нацполіції, навіть знижується: з 207 у піковому 2023 році до 164 у 2025-му. Це не означає, що ринок скорочується. Це може означати, що він стабілізувався.

Другий аргумент проти легалізації – моральний, і він справжній: офіційний відкуп від служби закріплює класову нерівність у законі. Армія стає справою бідних. Ті, хто не може заплатити, йдуть воювати, ті, хто може, – купують вихід. Це руйнує суспільний договір.

Але тут важливо зупинитися. Цей аргумент мав би повну силу в суспільстві, де корупційного виходу немає. В Україні він вже є – просто приватизований і непрозорий. Нерівність вже закріплена. Вона просто не оформлена законодавчо. І справжнє питання не в тому, чи є відкуп від служби аморальним. Він вже є – але приватизований. Питання в тому, хто отримує з нього вигоду: ЗСУ чи голова ВЛК.

Система, яка зберігає видимість рівного обов'язку, одночасно забезпечуючи заможним непомітний вихід через корупційний чорний хід, не є більш справедливою за систему з офіційним відкупом. Вона просто чесніша щодо своєї нечесності – нечесна навіть у цьому.

"Поки держава зберігає монополію на примус, вона втрачає монополію на справедливість", пише ЕП у своєму розслідуванні. Точніше не скажеш.

І чим довше існує цей ринок, то важче переконувати суспільство, що мобілізація є "спільним обов'язком", а не нерівним тягарем, з якого заможні можуть вийти через чорний хід.