Лемківщина – географічно-етнографічна назва західнокарпатського краю, що розташований між ріками Боржавою і Сяном на сході та Попрадом і Дунайцем на заході. Цей гірський край від незапам’ятних часів населяли працелюбні, талановиті лемки – найбільш західна гілка українського народу. Друга світова війна принесла на цю землю велику історичну трагедію. Внаслідок укладення радянсько-польських договорів 1945 р. територія північної Лемківщини була остаточно передана Польщі. На підставі укладених договорів в 1945-1946 рр. проходив взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення лемків з їхніх етнічних земель мало за підписаними угодами проводитися на добровільних засадах, однак в більшості випадків воно відбувалося під адміністративним тиском примусово і з застосуванням сили, що незабаром набуло характеру етноциду. Якщо в 1939 р. на території Лемківщини проживало понад 160 тис. лемків, то внаслідок злочинних переселенських акцій цей край залишився без корінних жителів. Розселяли, розпорошували лемків по всій Україні та на північно-західних землях Польщі.

У новому оточенні виселенцям важко було зберегти власну культуру, етнічні традиції. Тому молоде покоління лемків майже цілком призабуло імена славних предків. А мистецтво різних жанрів досягло у лемків великого розвитку і процвітання. Лемківщина дала світові відомих письменників (Станіслав Оріховський, Олександр Духнович, Олександр Павлович, Дмитро Бедзик, Богдан-Ігор Антонич, Василь Хомик, Микола Горбаль, Володимир Барна та ін.). Ця земля виплекала також численних митців різних жанрів – живопису (Никифор Криницький, Дезидерій Милий), скульптури (Іван Кавка, Василь Одрехівський), різьби по дереву (Михайло Михайлишин, Андрій Сухорський). Особливе місце посідають у культурі лемків музика і співоче мистецтво (Дмитро Бортнянський, Михайло Вербицький, сестри Даниїла, Марія і Ніна Байко та ін.).

Щоби якось ліквідувати цю „білу пляму” у власній історії, сприяти відродженню кращих традицій колишніх мешканців Західних Карпат, лемки вирішили проводити фестивалі рідної культури. Ще донедавна такі фольклорно-етнографічні фестивалі відбувалися в Еленвілі (США), Ждині та Михалові (Польща), Свиднику (Словаччина), Гутиську і Монастириську (Україна). Однак саме Ждиня, яка розташована в самому серці лемківського краю, покликана була стати осердям єднання лемків усього світу. Головний організатор фестивалів лемківської культури в Ждині – Об’єднання лемків – щороку докладає чимало зусиль, щоб рідна пісня бриніла в лемківських душах i давала іскру надії на краще майбутнє. Тому цього року Об’єднання лемків запросило до участі в триденному святі культури майже 50 ансамблів (1000 виконавців) та близько 8 тисяч гостей. Побувала на святі й делегація Української Всесвітньої Координаційної Ради на чолі з її головою Михайлом Горинем.

Окрасою фестивалю, як завжди, були виступи фольклорних колективів, більшість із яких приїхали з України. Заслужені оплески і пошанування отримав чоловічий хор “Лемки Києва”, у репертуарі якого і народні, й академічні твори. Свої барви у строкату картину лемківської культури внесли також представники Хорватії, Словаччини, були гості і з-за океану.

Лемківська ватра – свято передовсім молодіжне. Наметовий табір жив бурхливим життям і вдень, і вночі. Пісні, знайомства, обмін сувенірами і фото на згадку супроводжували буквально кожний крок учасників фестивалю.

Раз на рік збираються лемки усього світу біля символічної ватри. Її тепло і почуття рідного дому гріють серця кожного, хто потрапив у коло гостинного і гордого лемківського роду, одного з найстарших і найталановитіших у великій українській родині.


----------------------------------------------------

В тему:

Матір усіх ватр у Ждині (2003 рік)

Не тільки операція "Вісла"...

Конференція Об’єднання товариств депортованих українців Закерзоння

Українські виселенці

“Битівська Ватра” – українська імпреза на Кашубах

Запрошення до Музею Народного Будівництва у Сяноці