Але якщо вірним є таки припущення про те, що окремі «місцеві» в той чи інший спосіб, природний чи, так би мовити, неприродний, стимулювали «народних» на цей нешляхетний і незаконний чин, то мушу їх розчарувати – вони «лохи». Хлопці, вас банально «розвели» спритники з вулиці Грушевського. «Недоторканість» є, навіть за умови збереження чинності антиконституційними правками від 08.09.05, юридичною фікцією, не вартою ні особливих сподівань на неї, ні, скажімо так, капіталовкладень.

Отже, стараннями організованого народно-депутат-ського угруповання і за потурання людини, котру не так давно повсталий народ майже силоміць вніс у кабінет на Банковій у якості «гаранта Конституції», у Законі України «Про статус депутатів місцевих рад» з'явилися норми, де записано таке: «депутата місцевої ради не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, арештовано або піддано заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без попереднього розгляду питання місцевою радою» (п.7 ст.30) та «запобіжний захід щодо депутата місцевої ради у вигляді підписки про невиїзд або взяття під варту може застосовуватися виключно судом після надання згоди відповідною місцевою радою» (п.2 ст.31). І радісно стискається місцево-депутатське серце і розгортається сповнена усвідомленням власної «непересічності» місцево-депутатська душа і (увага!) можливо, активізуються місцево-депутатські сірі клітини, брейнстормлячи над нагальним питанням нових корисних можливостей.

Але тут вмикається душ.

Будучи нормативним актом вищої юридичної сили (частина друга ст.8) і прямої дії (частина третя ст.8), Конституція України, водночас, імперативно встановлює рівність всіх громадян перед законом і судом (частина перша ст.24, п.2 частини третьої ст.129), допускаючи винятки лише для Президента, народних депутатів (себто депутатів ВРУ) та суддів. Два рішення Конституційного суду України (№7-зп від 23.12.97 та №1-рп/98 від 26.02.98) це надпереконливо (хоча, припускаю, не для такого специфічного контингенту, як ото той, що сидить нашою волею на Грушевського) підтверджує.

Крім того, ейфорійно налаштованим місцевим не завадило б звернути увагу на постанову Пленуму Верховного суду України №9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя», пару тез якої я зараз з особливим задоволенням зацитую для спраглих бажання прикрити юридично срамні місця «місцевим» мандатом: «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».

Мало? Прошу ще: «Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі: коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй...». Підкреслюю – не йдеться про необхідність визнання Конституційним судом факту контроверсії прийнятого закону стосовно Конституції. Достатньо переконаності в цьому того суду, котрий розглядає справу.

Отже, враховуючи вищевикладене, українські суди, органи внутрішніх справ, прокуратура, Служба безпеки – себто все правоохоронне воїнство може і більш того, МУСИТЬ просто не звертати уваги на законодавчу попсу від 08.09.05, керуючись Конституцією як найвищим актом прямої дії і, відповідно, виходячи з рівності перед законом і судом ВСІХ, окрім певним чином виокремлених Конституцією Президента, нардепів та суддів. Тому, наприклад, міліція має повне право, не потребуючи жодної згоди жодної ради, за наявності підстав в'язати «місцевих» просто у малин...перепрошую, кабінетах, сесійних залах тощо і тягти до буцегарні та до суду, де суддя, своєю чергою зобов'язаний оцінити інкриміновані персонажеві діяння безвідносно до наявності в нього «корочки».

Холодний душ змиває з «місцеводепутатських» тушок незграбно намальовані псевдоправові захисні обладунки. Струми крижаної води відносять цей мотлох у належному напрямку – до каналізації. Залишається громадянин, рівний у своїй рівності перед законом з іншими громадянами. І ніяк інакше.

Я вже чую контраргументи – мовляв, а чи підуть правоохоронці на безпосереднє застосування Конституції? Мусять, якщо не хочуть самі стати правопорушниками, адже застосування норми нижчої правової сили, котра суперечить Конституції, є правопорушенням, порушенням Конституції.

А чи не «домовляться» депутати-кримінальнички з суддями та прокурорами так добре, що останні, відклавши Основний Закон, керуватимуться законом дурним? Так, можливо. А можливо, дорогі мандатоносці, що і ні. Максимально, що ви отримали (ненадовго, до речі) – це невизначеність. А це, як стверджують психологи – вельми неприємна штука, деструктивна для психічної стабільності. То хай вона дамокловим мечем, а радше – мечем тьоті Феміди нависає над тими з вас, кому та недолуга «недоторканність» є потрібною.

Все вище написане жодним чином не знімає відповідальності з Верховної Ради України та Президента України за спільне породження відверто антиконституційного законодавчого акту (http://www.maidan.org.ua/static/mai/1128418797.html). Але це вже трохи інша історія і її продовження має бути у суді (http://maidanua.org/static/news/1129808824.htm )

Надруковано з Майдану. http://maidan.org.ua