Згідно з законом «Про місцеве самоврядування в Україні» збільшувати кількість депутатів у місцевих радах можна не пізніше, ніж за 90 днів до чергових виборів у місцевих рад. Виходячи з того, що наступні вибори повинні відбутися наприкінці березня, кінець грудня і став тим часом «Х», до якого місцеві депутати могли розширити межі своїх рад для наступного, правда, скликання. Але як кажуть у народі «поганий той депутат, що не хоче стати ще раз депутатом». Однак спокуси для депутатів нинішніх, як і конкуренція поміж ними росте, отож потрібно щось «рішать». Тож, хто встиг, той і «рішив».

Тільки на минулому тижні рамки майбутніх обласних рад розширили народні обранці Львівщини (з 81-го місця до 120), Харківщини (з 68 до 150), Дніпропетровщини (з 80 до 120) та Вінниччини (з 80 до 100). Для неознайомлених із відповідним законом читачів уточнимо – розширили по максимуму. Верхню межу, до якої можна збільшувати кількість депутатів органів місцевого самоврядування, визначає теж закон, відповідно до кількості мешканців даного регіону. Наприклад, у області чи місті, де проживає до одного мільйона осіб, депутатів може бути не більше 90, в регіоні з населенням до двох мільйонів – не більше 120 депутатів, а там, де є понад два мільйони – максимум становить 150 народних обранців.

Передовиком у цій справі, як і годиться, стала столична міська рада. Київрада ще 8 грудня збільшила кількість своїх депутатів на наступне скликання із 90 до 120. Враховуючи те, що у Києві кількість як мешканців, так і виборців, «перевалює» за два мільйони, можна вважати, що столичні депутати і так проявили стриманість та поміркованість. Адже за законом мали право збільшити кількість депутатських місць і до 150. І прецедент відповідний є – наприклад міська рада Берліна з населенням в 3,5 млн. осіб налічує 141 депутатів. Правда, є й протилежні приклади. Наприклад, у тримільйонній Варшаві членів Ради – 60, а у московській Думі – всього 30. До того ж є підстави вважати, що «скромність» київських міських депутатів викликана ще й технічними обмеженнями. Проблема в тім, що на даний момент у Київраді не вистачає навіть стільців на 120 депутатів, не кажучи вже 150 і про те, що на таку кількість «місць» нинішнє приміщення не розраховане. Не виключено, що така ситуація є й у інших обласних, районних чи міських радах.

Отож, і виникає запитання – з чого взялася необхідність такого раптового збільшення кількості депутатів? Тим більше, що це додаткове навантаження на державний бюджет загалом і місцеві бюджети зокрема. До прикладу, річне утримання одного київського депутата обходиться державі у 900 тисяч гривень. Неважко порахувати, що додаткових 30 народних обранців столичному бюджетові обійдуться у 27 мільйонів гривень. У регіонах ці затрати, мабуть, менші та значно менші. А все ж само собою виникає запитання - чим виправдати такі затрати? Ну як чим? – по-перше, впровадження політ-реформи додасть нових повноважень, але й нових ділянок відповідальності органам місцевого самоврядування. По-друге - імовірним підвищенням ефективності діяльності Ради в цілому і кожного депутата зокрема. Зрозуміло, що зі збільшенням кількості депутатів автоматично зменшується кількість виборців, за яких вони відповідають, а відтак теоретично зростає кількість проблем мешканців, які можуть допомогти вирішити депутати. Теоретично. Але чи на практиці пересічний мешканець вірить у ефективність депутатської допомоги і конкретно у те, що при збільшенні депутатського корпусу кількість проблем громадян зменшиться?

Подібні запитання виникають не лише у автора статті, до речі теж мешканця столиці, але й у самих депутатів. Найпослідовнішими противниками розширення меж місцевих Рад виявилися депутати від партії «Батьківщина», тобто нинішні БЮТівці. Наприклад, у Львові тільки фракція «Батьківщини» не підтримала ідеї збільшення кількості обласної Ради. Т ж саме й у Києві. Щоправда, тут позицію партії висловив один з чільних БЮТівців Микола Томенко. На думку Миколи Томенка справжньою причиною для збільшення місць у радах різних рівнів є зріст зацікавлення перевагами майбутнього депутатства у окремих категорій громадян. «Попит представників бізнесу на купівлю депутатських мандатів уже в кілька разів перевищив пропозицію - сказав нещодавно з цього приводу екс-гуманітарний-віце-прем`єр - А ціни на депутатські місця в Київраді виросли в геометричній прогресії після прийняття закону про депутатську недоторканність, яка стала наслідком меморандуму Ющенка-Януковича".

Натомість, голова Центру політичних цінностей Олесь Доній вважає, що розширення Рад місцевого рівня є процесом досить об`єктивним і викликане щорічним кількісним зростом представників регіональних та місцевих еліт. Для багатьох з них місце в Раді є підтвердженням статусу приналежності до місцевої еліти.

Отже, як бачимо є аргументи як «за», так і «проти» розширення депутатського корпусу локального рівня. Дискомфорт викликає тільки кілька моментів. По–перше – чи мають достатні кваліфікації нові представники місцевих еліт і чи зможуть взяти на себе відповідальність за нормальний розвиток регіону? А по-друге – чому депутати місцевих Рад, ухвалюючи таке неоднозначне рішення, у переважній більшості випадків не порадилися з мешканцями?

-------------------------------------
В тему:

Третій Гетьманат

Реаліті-тріллер «Бандюковичі-2»: Партія «Регіони України» ухвалила виборчий список

Гасло «Бандитам — тюрми!» вже не актуальне. Нове віяння: «Бандитам — Верховна Рада!»

Від «розділення» бізнесу й влади - до їх об'єднання!