Що показала нам ця передвиборча кампанія – яке майбутнє пропонують нам партії, світле, похмуре, чи якесь інше?

На жаль, ця парламентська кампанія засвідчила, що ми йдемо навіть не до дискредитації Верховної Ради, а до дискредитації ідеї парламентаризму взагалі. І найбільш винні в цьому, як не прикро, саме політичні партії. Після політреформи партії отримали набагато більше важелів впливу на державне будівництво. Але це призвело до того, що вони подумали, що вже начебто „схопили Бога за бороду”, і не встояли перед спокусою схопити великі гроші. Тобто партії, як праві, так і ліві, зайнялися цинічним продажем місць в своїх списках, як у Верховну Раду, так і до місцевих рад.

І скільки ці місця коштують?

Звичайно, це краще знають ті, хто ці місця продавав, але відомо, що до Верховної Ради вони коштують від 2 до 14 мільйонів доларів, а до місцевих рад – в залежності від рівня самої ради. До Київради – від 1 до 2 мільйонів, до облради – 100-150 тисяч доларів, у міські ради – тр ох и менше. Це для парламентаризму катастрофічно, оскільки корупція попередня перед корупцією партійною здається просто квіточками. Це руйнує останні ідеали. Навіщо тоді боротись за зміни, якщо те нове, що приходить, виявляється набагато цинічнішим та прогнилішим, ніж те, що було? Але партії цього не усвідомили. Вони відчули, що можуть брати владу, але не замислилися про суспільство, спокусилися швидким збагаченням.

Чи пропонують партії якісь нові ідеї, корисні для суспільства, а не для покращення лише їхнього становища?

Партії не пропонують нових ідей, вони лише намагаються убезпечити власне становище. Я не побачив під час цієї кампанії, а ні нових політичних сил, а ні нових політичних облич. Стара партійна бюрократія зацікавлена лише у власній безпеці. Для них головна проблема зараз, це боротьба з президентом та його оточенням, яке намагається обмежити владу партій.

Становище здається просто безвихідним. Адже, з одного боку, частина президентського оточення намагається повернути авторитарну модель правління, яка вже давно застаріла для України, і яка є регресивною. А з іншого боку, абсолютно корупційна модель не парламентської демократії, а всевладдя партійної бюрократії, яка приходить на це місце. Ця дилема не має нормального вирішення для суспільства, оскільки обидва варіанти є програшними.

Які шанси у партій виконати свої обіцянки, чи збираються вони їх взагалі виконувати?

Ніяких обіцянок вони виконувати не збираються. Я можу прогнозувати, що наступний парламент буде антиконституційним за своєю сутністю. Вже цей парламент засвідчив, що голосування відбувається шляхом передачі своїх карток, що протирічить чинній Конституції, продажу голосів.

Наступним кроком стане те, що люди, які потрапили в парламент, всі ці бізнесмени, директори, чи „шоу-бойз” і „шоу-герлз” просто не будуть займатися законотворчою діяльністю, а будуть передавати свої картки партійним чиновникам, і займатися лобізмом. Тобто парламент вже збирається порушити Конституцію. І якщо парламент збирається порушити основний закон країни, то який приклад законослухняності він може надати простим громадянам?

Наскільки вірогідним є створення „синьо-помаранчової” коаліції, і що це може дати країні?

Це один із найбільш ймовірних варіантів. Навіть якщо блок Тимошенко отримає велику кількість голосів, то вона сама є настільки агресивною і передбачуваною, що у неї немає ніяких шансів на те, що найбільші політичні сили, і ті фінансово-промислові групи, що за ними стоять, погодяться зробити її прем'єром. Прем'єром може стати лише компромісна кандидатура, здатна знаходити спільну мову з різними фінансово-промисловими групами і політичними силами.

Саме тому більш ймовірним є варіант по утворенню коаліції, наприклад, в складі НСНУ, Партії Регіонів, щоб до неї могла залучитися Соцпартія. Для парламенту і для держави це б означало певний елемент стабільності. З іншого боку, Юлія Тимошенко могла б тоді піти в опозицію, і вдаватися до засобів непарламентської боротьби, до вуличної демократії. Цей єдиний шанс до відновлення помаранчевої коаліції для Юлії Тимошенко можливий лише тоді, коли вона збагне, що у неї немає шансів стати прем'єром. Тоді вона могла б піти на створення коаліції з „Нашою Україною”, не претендуючи на будь-які посади, тобто без вимог. Ющенко було б дуже важко пояснити своєму електорату, чому він не може піти на коаліцію з Тимошенко і відновити єдність „помаранчевих”.

Цей варіант можливий, якщо Тимошенко отримає поразку на виборах. Для неї 10-12% на виборах – це поразка. Якщо вона отримає результат значно нижчий від „Нашої України”, то для неї єдиним шляхом буде співпраця з НСНУ на будь-яких умовах. І якщо б НСНУ погодилась, то Тимошенко могла б знов відновити цю коаліцію „зсередини”. Вона дуже сильна і здатна, отримавши цю невеличку частку в парламенті, перетворити її на більшість.

Скільки може проіснувати цей склад парламенту, вважаючи на його, як ви сказали, „антиконституційність”?

На жаль, він має всі шанси проіснувати всі 5 років, оскільки в Україні від влади не відмовляються. На створення коаліційного уряду будуть кинуті всі сили. Та й політикум поки що не усвідомлює всі небезпеки відриву політиків від суспільства. Тому очевидно, що люди, які кинули великі кошти на вибори, не зацікавлені в тому, щоб цей склад Верховної Ради був розпущений. Така загроза існуватиме, але швидше як „батіг”, а не як реальність. Інша справа, що для суспільства це, можливо, було б корисно, бо таким „політикам” ще треба повчитися.

Чи загрожує це країні нестабільністю урядів?

Нестабільність урядів не є небезпекою для держави. Можна навести купу прикладів інших країн, де уряди змінювалися раз на рік, але це не заважало розвитку демократії, і низку інших прикладів, коли стабільність урядів не заважала авторитарному правлінню. Проблема не в стабільності урядів.
Проблема в тому, чи існує в Україні справжня контреліта, яка б спромоглася підняти інші політичні цінності, і змогла б їх захищати та впроваджувати у життя. А тут є великий знак питання, і не виключено, що зміна урядів буде не якісна, а персональна, і нічого суттєво не змінить, тим більше на краще.

Записав Андрій Маклаков

----------------------------------
В тему:

БЕЗПЕЧНО. ЧИСТО. ВЕСЕЛО

Генерал де Голль визнаний кращим президентом сучасної Франції

Від газової кризи до Третього Гетьманату

2006: Рік Сонячного Переходу

Сонячна Революція

Третій Гетьманат

Українська модель менеджменту

Сашко Положинський за Третій Гетьманат

Конституційна криза вирішується легітимним переходом до Третього Гетьманату

Олег Бахтіяров: Патріотична ідея починається там, де люди знають, за що вони можуть вмерти.