Битва під Оршою - битва цивілізацій

"Про цю історичну битву майже не знають в Україні. На жаль... " , - пише у статті в газеті "День" "Оршанська битва: історія і сьогодення" Петро Кралюк. Він вважає, що історія повторюється. І зараз ми маємо дещо схожу ситуацію з тим, що мали 500 років тому, коли під білоруським містечком Орша на Дніпрі відбулася велика цивілізаційна битва.

На початку XVI ст., значна частина нашої землі, в т.ч. Київ, входили до складу Великого князівства Литовського. У той час набирає сили Московія, яку, до речі, не вважали «правдивою» Руссю. У плані політичному вона продовжувала більше традиції Золотої Орди, а не Давньоруської держави.

З другої половини ХV століття московіти починають здійснювати активну експансію на Захід. 1478 р. під їхніми ударами впала Новгородська республіка, яка і економічно, і культурно була пов’язана з Київською Руссю.

У 1512 р. московський цар Василь ІІІ починає війну з Великим князівством Литовським. Військо московітів бере в облогу Смоленськ, яке тоді було литовським. Василь ІІІ вирішує завдати смертельного удару Великому князівству Литовському. У червні 1514 р. йому вдається зібрати величезне військо. 31 липня впав Смоленськ. Чи не головним чинником падіння міста стала не військова майстерність московських вояків, а зрада міської верхівки, яка вирішила перейти на бік окупантів. Смоленський воєвода Юрій Сологуб здався на милість Василя ІІІ.

Після падіння Смоленська дорога до столиці Великого князівства Литовського стала відкритою. У князівстві зібрали армію, яка складалася із загонів з Білорусі, України, Литви, Польщі. Очолював цю армію український князь Костянтин Іванович Острозький, який обіймав посаду гетьмана литовського.

Вирішальна битва під Оршею відбулася на початку вересня 1514 р. Її кульмінація та завершення припадають на 8 вересня. Армія московітів, як говорять тогочасні джерела, помітно переважала об’єднане військо Великого князівства Литовського та Королівства Польського. Називаються різні цифри. Загалом же в джерелах переважає думка, ніби військо московітів було утричі більшим. Його чисельність була близько 80 тисяч. Щодо об’єднаного війська Великого князівства Литовського та Корони Польської, то воно становило близько 25 тисяч. Зокрема, такі цифри називає тогочасний хроніст Мацей Стрийковський, який був професійним вояком. При цьому він уточнює, що «литовського» війська було 16 тисяч, а польського — 9.

Костянтин Острозький, завдячуючи військовому таланту якого була й забезпечена ця перемога, незадовго перед цим він опинився в московському полоні. Там він мав можливість вивчити психологію московітів, зокрема, їхніх воєначальників. Він знав про самовпевненість московських воєвод, а також про те, що між ними немає згоди.

Отже він зі своїм військом переправився через Дніпро. Це була ризикована затія. Адже поряд знаходилось численне московське військо. Воно могло розбити частину війська, яка переправилась через ріку. А потім переслідувати другу частину війська. Проте князь Острозький вважав (і, виявляється, цілком справедливо), що московіти не будуть атакувати його воїнів, поки всі не переправляться. Їм потрібна була остаточна перемога, розгром усього війська, після чого Велике князівство Литовське стало б беззахисним. І могло капітулювати, ставши частиною Московії.

Московські воєводи, Булгаков та Челядин, сподівалися на перемогу. Адже в них було більше сил. Здавалось, їм легко вдасться зім’яти військо Острозького. Між воєводами не було злагоди. Кожен із них хотів, аби слава дісталася йому. І тільки йому!

Під час битви князь Острозький почав імітувати відступ частини свого війська. За відступаючими кинулись московіти, в результаті чого опинилися в засідці. Відступаючі заманили їх до ліска, де були замасковані гармати, з яких їх фактично впритул почали розстрілювати. Ряди московського війська були порушені. Почався навальний наступ на московітів, який завершився їхнім повним розгромом.

Події Оршанської битви знайшли відображення в численних документах, історичних хроніках, творах художнього плану, а також у фольклорі. Росіяни, звичайно, замовчували цю битву або принаймні применшували її значення. Адже Велике князівство Литовське, куди входили землі Литви, Білорусі й частково України, зберегло свою самостійність, не увійшло, як Псков та Новгород, до складу Московії. 

500-літня річниця битви під Оршею відзначається в час, коли українці зіткнулися з подібною загрозою. Урок історії простий: об’єднавши зусилля, Україна, Польща і Литва мають шанс її здолати. Отже варто нам подумати і без зволікань створювати Балто-Чорноморськй союз з правом долучення до нього інших держав.