Демократія: реальнісь і міф

Що ж таке демократія? У дієвість демократії я давно почала сумніватися. Після останніх виборів особливо - коли побачила, хто голосує і переконалася, що некомпетентна більшість вирішує долю всього суспільства, в тому числі компетентної меншості. 

Але демократія - це не тільки вибори, чи не так? Демократія - це "народна форма правління, у якій народ наділений вищою владою і здійснює її або безпосередньо, або через своїх обраних представників при вільній виборчій системі". За словами Авраама Лінкольна, демократія - це "народне правління, здійснюване народом заради народу". Наче непогано виходить. 

Демократія - це також норми і процедури, кажуть політологи, і буває прямою і представницькою. У нас вона представницька, адже державні питання вирішуються Парламентом, місцевими Радами через депутатів. Але, насправді, це - фікція, бо громадянин бере участь в управлінні державою лише в той момент, коли вкидає бюлетень до виборчої урни, а потім уся влада зосереджується в руках політиків.

Американський публіцист І.Б. Вайт писав: «Демократія – це періодична підозра в тому, що більш як половина людей, має рацію більше як наполовину». Хіба можна назвати справедливою чи вдалою систему, яка дозволяє 51 відсоткові населення вирішувати за 49 відсотків від імені більшості?

Кажуть, що аби розібратися в якомусь явищі, потрібно подивитися "в корінь". Зробімо екскурс в історію і погляньмо, як виникла демократія. В цьому допоможе наукова стаття професора політології Віктора Сергеєва.

Демократія зародилася в грецьких полісах, основними характеристиками яких були мале число жителів, ізольоване приморське положення в долинах між гір, недостатність природних ресурсів для виживання. Єдиним способом вижити було судноплавство і морська торгівля. Обмеженість лісових ресурсів не дозволяла будувати великі судна. Типова місткість судна - 20-30 осіб. Життя під час шторму залежало від згуртованості, здатності слухати команду і від уміння керманича. Так виник первинний осередок демократії.

Принципом демократії була загальна участь в процесі управління під керівництвом виборних начальників. Там, де не потрібні були виняткові здібності, магістратури заміщувалися за жеребом. Магістратур було досить багато, щоб в умовах ротації кожен зміг спробувати себе побути магістратом (посадовою особою). Але! Характерний розмір поліса - близько десяти тисяч осіб, а не 46 мільйонів.

Аристотель казав, що розмір поліса має бути таким, щоб кожний міг почути голос глашатая, що скликає на збори. Коли розміри міста стали більші, полісна демократія зруйнувалася.

Наступним кроком у розвитку демократії була політична система італійських середньовічних міст. Ця система виросла з римського зразка. Сам Рим власне демократією не був, а був сенатською аристократичною республікою зі спеціальними стримуючими аристократів політичними інститутами плебсу (трибунат).

Політична конструкція італійських міст була вкрай невдалою: влада належала невеликому (від 2 до 10) числу консулів, які обиралися на рік. Ця модель призвела до безперервної війни між впливовими родинами за владу.

Але було одне виключення - Венеціанська республіка. Це була демократія нобілів, яких налічувалося близько 3000, тобто 5% населення республіки.

Політична конструкція Венеції відрізнялася складністю інституціональної структури. Всі нобіли входили до Великої ради. Вони вибирали Сенат і Раду сорока, судовий орган, довічного дожа, який царював, але не керував, причому процедура його обрання була фантастично складною. Дож перебував під постійним наглядом Ради десяти - органа безпеки республіки, члени якої обиралися на рік.

Дож мав помічників, що разом з ним і Радою десяти складали Сеньйорію - уряд у вузькому сенсі. По кожній серйозній справі вибудовувалася спеціальна конфігурація інститутів, які повинні були приймати рішення. Описати політичну конструкцію Венеції складно, адже в ній багато важливих нюансів. Але цей складний механізм відмінно працював впродовж більше 600 років. За цей час у Венеції не було ані революцій, ані народних повстань. Працював принцип адекватної складності - складність керуючої системи відповідала дуже складній політичній ситуації, в якій постійно перебувала республіка.

Цей довгий опис необхідний для того, щоб продемонструвати максимальну витонченість політичних засобів, до яких може дійти людський розум, і до якої не дотягують сучасні політичні системи.

Сучасна демократія бере свій початок в принципах організації Англійського парламенту. Спочатку ця ідея була вкрай проста - станові представники вибиралися для контролю над державними витратами монарха. Протягом приблизно 500 років ця система ускладнювалася, до неї додавалися нові функції, як, наприклад, вибори уряду і контроль над більшістю сфер діяльності уряду. Але базовий принцип всевладдя парламенту в Англії після революції 1640-1648 рр. залишався непохитним.

Американська революція принесла іншу систему, в якій найбільшою мірою був реалізований принцип поділу влади: обирається президент, двопалатний Конгрес, що складається з Палати представників і Сенату, і Верховний суд. При цьому Американська конституція дала зразковий приклад федералізму: штати мали своїх виборних губернаторів і свої представницькі органи, було проведено чітке розмежування повноважень федеральних органів та органів штатів.

Фактично, Вестмінстерською системою і принципами Конституції США вичерпуються структури більшості діючих демократій. Винятками є Франція з президентсько-парламентською системою, Швейцарія з широким використанням референдумів в рамках федеративної системи і ще низка країн, які ввели більш тонкі відмінності.

У всіх політичних системах, що з'явилися після 1789 (за винятком Швейцарії), основний принцип дії - представництво. Неможливо здійснювати пряму демократію в країні, де живуть кілька мільйонів громадян. У Швейцарії ця можливість забезпечується наявністю великої кількості кантонів, які володіють дуже широкими повноваженнями, а роль центрального уряду мінімальна.

Але існують вади демократії - Віктор Сергеєв називає їх перешкодами для демократії.

В першу чергу це - величезні витрати виборів, які через це проводяться один раз на кілька років, по-друге, це - неможливість для громадян прямо впливати на політичний курс уряду в проміжку між виборами і по-третє, як на мене, найголовніше, - некомпетентність громадян у більшості питань.

Але це вже інша історія. 

Продовження.