Міжмор’я-IV: релігія і політика

Попередні статті:
Платформа для Нації: політичний компонент стартапу Вишня Борія
Цивілізаційний стартап, або Зерно нового світу
Що вже маємо у нашому стартапі
Мотор, колеса і привідний ремінь націотворення
Політична організація Великого Переходу: місія і мета
Структура Руху Великого Переходу: Світове Дерево
Символіка – це концентрований світогляд: прапор і герб НС
Повернення Європи

Агресія Росії проти України засвідчила факт існування негласного корупційного союзу ЄС–РФ. Логічний наслідок – недієздатність НАТО, адже в цій організації провідними гравцями є головні союзники РФ – Німеччина і Франція.

Країни Балто-Чорноморської дуги швидко зрозуміли, що у випадку російської агресії НАТО не надасть їм ефективної підтримки – через саботаж платної московської агентури. Тож актуалізувалася давня ідея створення Конфедерації Міжмор’я, до якої, окрім України, Польщі та Литви, можуть приєднатися не лише Естонія, Латвія, Молдова, Чехія, Словаччина, Болгарія, Хорватія та Македонія, а й Румунія, Угорщина, країни Скандинавії.

Один з варіантів Міжмор’я

Природно виникає питання про духовне підґрунтя цього союзу, адже йдеться про необхідність продуктивної взаємодії не тільки різних народних культур, а й трьох конкуруючих конфесій: православної, католицької та протестантської. Проблема важлива, адже свого часу агресивна позиція польської католицької церкви призвела до розвалу Речі Посполитої – найближчого історичного попередника Міжмор’я.

Найприродніший шлях налагодження взаємокорисної взаємодії трьох гілок колись єдиної релігії – повернення до першоджерела.          

Для початку згадаємо, що слово «релігія» означає «відновлення зв’язку». Воно походить від двох слів: «ре» – повторення, відновлення (напр.: регенерація – відродження), і «лига» – зв’язок (напр.: ліга – союз, залигати – прив’язати). Йдеться про світогляд і практику відновлення зв’язку між божественним і земним, тобто релігія – це шлях удосконалення людини в напрямку набуття боголюдських якостей.

Досвід Римської імперії

Православні, католики і протестанти загалом визнають, що вперше хрестиянство (саме так – через «Е»), стало державною релігією у Римській імперії під час правління Костянтина Великого. Православні вшановують його як святого і рівноапостольного. У часи Костянтина це первинне хрестиянство, або аріохрестиянство мало назву «аріянство», що значить «сонячне», «шляхетне», «життєспроможне», «яре». Відповідно, аріянство – це світогляд і спосіб життя шляхетних людей – аріїв.

Імператор взяв аріянство під опіку держави. Навіщо він це зробив? Римська імперія об’єднувала багато різних народів із власними етнічними культурами і віруваннями. Для підтримання духовної цілісності імперії, влада зобов’язувала їх віддавати шану римським богам, тобто  дотримуватися релігії державотворчої римської нації поряд з власною релігійною практикою.

Проте у третьому столітті вшанування неримлянами римських богів перетворилося на лицемірство і формальність, а тому не могло реально підтримувати державну цілісність. Потрібна була об’єднуюча надбудова над етнічними релігіями, яка б не конфліктувала з ними, а гармонізувала задля спільних інтересів. Такою універсальною гармонізуючою системою для Римської імперії 4–5 століть стало аріянство (Аріянство – релігія Римської імперії). 

Аріянство – універсальна релігія шляхетних людей

Аріянство було розвитком арійської відичної традиції, започаткованої Рамою–Ноєм–Ману під час Трипільського пасіонарного спалаху у 55 ст. до н.е. Ісус Хрестос оновив цю традицію і підняв на вищий рівень. Для її розвитку Він заснував «динамізм» («динамістичне монархіанство») – філософську основу аріянства. Згідно з цією філософією, будь-яке нове знання обов’язково ретельно перевіряється на логічну цілісність (несуперечливість), життєрадісність (позитивні емоції) і добрі плоди (продуктивність) – і тільки після цього долучається до загальнонародної релігійної практики.  Тому аріянство – це релігія знань, по-давньому – віди  (відання, знання).   

Основи аріянства Ісус Хрестос сконцентрував у трьох заповідях любові:

1. Люби Бога: люби Творця Всесвіту – Бога небес і землі, вишнього і святого.

2. Люби себе як Бога: ти є безсмертною божественною сутністю,  частинкою Творця, а твоя плоть – храм Святого Духа.

3. Люби ближнього як себе: люби того, хто чинить тобі милосердя, тобто практично реалізує божественну любов (агапе), яка не потребує взаємності. 

Ці настанови реалізуються шляхом постійного самовдосконалення, розвитку духовно-вольових якостей, самоосвіти, творчості, правильного харчування, турботи про фізичне тіло, добрих справ, окультурення довкілля, поширення світла знань. Це внутрішній сенс аріянства.

Щодо зовнішньої форми, то кожний народ виробляє свою обрядовість згідно зі своїми етнічними звичаями. Завдяки такому підходу аріянство не конфліктувало з етнічними віруваннями – воно їх окультурювало, очищало від забобонів, відкривало до сприйняття нових знань і розвитку.   

Ісус настановляв починати поширення аріянства з середовища шляхетних людей: «Як зайдете в яке місто чи село, спитайте, хто в ньому достойний, і там перебувайте, поки вийдете». Це тому, що ідеї самовдосконалення найлегше сприймають шляхетні люди, а після їх засвоєння саме такі люди спроможні пристосувати ці ідеї до свого оточення і донести їх до простонароддя.

Тому з самого початку аріохрестиянство поширювалося як елітарний рух, а згодом – як масовий рух середнього класу: «По тому Ісус проходив через міста та села, проповідуючи й звіщаючи Добру Новину про Царство боже. З ним були дванадцять і деякі жінки, що були оздоровлені ним від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалина, з якої вийшло сім бісів, Іванна, жінка Хузи, Геродового управителя, Сусанна та багато інших, що їм помагали зо своїх маєтків». Апостоли були заможними людьми, можна сказати – куркулями, адже деякі з них володіли великими риболовецькими баркасами з найманими командами моряків. Згадана Іванна була дружиною прем’єр-міністра Галілеї, а «багато інших» були власниками «бізнесів», тому мали досить вільного часу подорожувати з Ісусом і підтримувати аріянський рух «зо своїх маєтків».  

У післяєвангельські часи аріянство далі поширювалося як рух шляхетних людей: «Слід пам’ятати, що верхи державної влади нерідко були зачаровані хрестиянськими ідеями і перебували під їхнім впливом. Імператорська сім’я Флавіїв без сумніву мала серед своїх членів хрестиян. Син Марка Аврелія Коммод (180–192) був під сильним впливом своєї фаворитки Марції, хрестиянки. При Септимії Севері (193–211) римський двір був просто переповнений хрестиянами» (див.: Міф про гоніння християн).

Уроки святого Костянтина Великого

Імператор Костянтин звернувся до аріянства тому, що воно найкраще підтримувало цілісність багатоетнічної імперії і сприяло її розвитку. А все тому, що аріянство не конфліктувало з язичництвом (етнічними віруваннями), а окультурювало їх і підносило до істини, до світла. «Світло і чистота об’єднують, пітьма і бруд роз’єднують» – ось рецепт ефективності аріянства, яке стало релігією передусім інтелектуальної і військової еліти. Були навіть легіони (кожен мав до 7 тисяч воїнів), що повністю складалися з аріян, зокрема «Блискавичний» (Legio Fulminata). Цю назву легіон отримав на вдячну пам’ять про грозу, яка чудесно відбулася за його колективною молитвою і привела до бойової перемоги. «Не занурюючись у розгляд цього передання, варто відзначити його як характерне свідоцтво про багаточисельність хрестиян в лавах армії і їхнє завзяття на службі заради перемоги римської зброї. Недаремно хрестиянські письменники гордилися тим, що хрестияни “врятували імператора й армію”» (Николаев Юрий. В поисках божества. – К.: София, 1995. – С. 99–100).  

Конкуруючою системою щодо аріанства було іудохристиянство (хрИстиянство), яке зародилося в Єрусалимі, а розвилося в Єгипті. Воно не могло бути об’єднуючим чинником імперії, оскільки відразу ж вступало в жорсткий конфлікт з місцевими віруваннями (язичництвом). Окрім того, воно стояло на позиціях пацифізму, іудохристиянський апологет Тертуліан у своєму трактаті «Про вінок» (211 р.) відверто заявляв про несумісність християнства і воїнської служби.  Іудохристиянські бойові підрозділи були неможливими в принципі, адже ця релігія вважала за святість мученицьку смерть без жодного опору. Іудохристиянство з самого початку було релігією соціальних низів – див: Хрестиянство та іудохристиянство – дві різні релігії.

Просування аріянства в Римській імперії як привілейованої релігії відбувалося поступово. Спочатку Костянтин видав у 313 році «Міланський едикт» (указ), яким проголошувалась релігійна свобода і рівність усіх релігій. Що стосується аріянства, то держава йому сприяла, але не нав’язувала. Імператор та його родина підтримували його особистим прикладом – як світогляд і практику духовної аристократії, релігію знань. У 337 році Костянтин Великий прийняв аріянське хрещення від єпископа Євсевія Нікомедійського – лідера Аріянської церкви, майбутнього архієпископа Константинопольського.

Зі сказаного вище можемо сформулювати три фундаментальні принципи забезпечення духовної цілісності і успішного розвитку багатоетнічних держав:

1. Релігійна свобода. Костянтин Великий зрівняв усі релігії  і запровадив у державі релігійну свободу.  

2. Універсальна надбудова. Імператор Костянтин оперся на аріянство як універсальну для всіх народів релігію самовдосконалення. Держава була зацікавлена у поширенні аріянства, бо воно підвищувало якість суспільства, робило людей здоровішими, розумнішими, шляхетнішими.

3. Приватні ініціативи. Аріянство просувалося не примусом, а позитивним особистим прикладом імператора, його родини та однодумців. Щоб не чинити релігійного тиску на громадянство і не провокувати опір, Костянтин офіційно приєднався до Аріянської церкви тільки перед смертю.  

Аріянство готів, імперія Аттили

 У 341 році, на останньому році свого життя, Константинопольський архієпископ Євсевій Нікомедійський передав естафету аріянства духовному лідеру готів на ім’я Вульфила (що означає «великий волхв», «волхвило»). Оскільки Вульфила був слов’янином, то в його особі естафету аріянства отримав слов’янський суперетнос (про те, що «готи», «слов’яни», «скіфи» – це той самий народ, див.: Аріянство у скіфів-готів-слов’ян). «Вандали», «готи», «гуни» ... – це імена окремих етносів чи їхніх союзів, що їх ситуативно поширювати й на весь суперетнос. Ось деякі імена королів остготів: Витимир, Вандалар, Валамир, Теодемир, Видимир.

Головною причиною пасіонарності готів-гунів і міцності їхнього союзу стало прийняття аріянства ще в 1 ст. н. е. Протягом першого тисячоліття аріянство було сприйняте майже всією Європою. Найбільшою аріянською державою була імперія Аттили (406—453). Визначальним мотивом її стрімкого розгортання було прагнення нести усьому світу аріянське світло згідно настановою Ісуса Хреста: «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Добру Новину всьому сотворінню і зробіть учнями усі народи, освячуючи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам доручив».

Звернімо увагу, що її сформовано на початку 532-річного сонячно-місячного циклу 419 — 951. Згідно з розрахунками професора Києво-Могилянської академії Миколи Чмихова  (1953–1994), Україна нагадує пульсар: на початку кожного нового циклу у ній виникають сприятливі умови для творення нових формацій.    

Міжмор’я–I. Слов’янська імперія великого князя Аттили від Каспію до Північного моря. Джерело: Shepherd, William R. Historical Atlas. New York: Henry Holt and Company, 1923.

Найбільше інформації про Аттилу залишив Пріск Панійський – візантійський дипломат, історик і письменник, який брав участь у візантійському посольстві до імператора гунів, яких Пріск також називає скіфами. «Виявилось, що за працею Пріска можна встановити мову, якою говорив Гатило («Аттила»). Гатило та його оточення говорили мовою «скіфською». Це була та сама мова, в якій звучали названі Пріском та Йорданом слова "кам" (пиво), "мед", "страва" та "вар", це була мова наших пращурів. Пріск та Йордан наводять і кілька імен гунів-скіфів, які або мають давньоукраїнське походження, або легко зводяться до українських за правилами української та латинської граматик: Валамер (Володимир), Вледа (Влад, Володя), Онигисій (сучасне Онисій), Беріг (згадаймо оберіг, зберігати), Басих (від басий – красивий або багатий) та інші» (Кіндратенко Анатолій Миколайович. Гуни – предки українців).

Великий князь Аттила (406—453), покровитель аріянства

Подібно до імператора Костянтина, аріянські королі проводили релігійну політику, основану на свободі віровизнань. Так, у 476 р. готський король Одоакр зі слов’янського племені Ругіїв усунув останнього західноримського імператора Ромула Августула і проголосив себе королем Італії. «Незважаючи на те, що Одоакр був аріянином, його відносини з Римо-католицькою церковною ієрархією були напрочуд гарні» – констатують дослідники.

Монета Одоакра (433—493) – засновника Італії

Те ж саме відомо про Одоакрового наступника. Коли владу в Італії у 493 р. захопив готський король Теодорик, син Теодимира, то місцеві вірування були прирівняні до готської аріянської церкви.

Фундамент всієї Європейської цивілізації було закладено слов’янами, а джерелом їхнього пасіонарного спалаху було аріянство – вчення Ісуса Хреста (Готи – засновники хрестиянської Європи).

Аріянська держава Володимира Великого

Після розпаду імперії Аттили аріянство існувало як шляхетна релігія слов’янських (готських) держав. Спробу відновити імперію Аттили здійснив великий князь Володимир Святославович (958–1015). Звернімо увагу, що цей аріянський державний проект було здійснено на початку чергового сонячно-місячного циклу 951 — 1483 (за М. Чмиховим).

Міжмор’я-II Володимира Великого

Після успішних військових походів і негативного досвіду придушення повстань серед завойованих народів, перед Володимиром постала проблема духовної цілісності багатоетнічної держави. Подібно до імператора Костянтина, він взяв під опіку Аріянську церкву, установивши для неї фінансування в розмірі десятини від надходжень до державної скарбниці. Гербом держави святого Володимира Великого став традиційний в аріанстві Сокіл Волі – символ Святого Духа. Він друкувався на срібних монетах, його зображення є на цеглі Десятинної церкви – головного аріянського храму Русі (Свята Русь – держава Золотої доби).

Зліва: Срібленик Володимира Великого зі знаком Сокола на зворотній стороні. Справа: Цегла з Соколом князя Володимира, знайдена в 1908 році в руїнах Десятинної церкви.

На території Русі панувала релігійна свобода, проте держава цілеспрямовано підтримувала Аріянську церкву. Хрестиянські храми того часу прикрашалися властивою для аріянства символікою – сваргами і драконами-семарглами (Аріанські храми в Україні).

Річ Посполита – Міжмор’я-III

Річ Посполи́та (лат. Res Publica, пол. Rzeczpospolita) — центральноєвропейська федеративна держава, що існувала протягом 1569–1795 років на теренах сучасних Польщі, України, Білорусі, Литви, Латвії, південної Естонії та західної Росії. Одна з найбільших держав континенту в ранньому новому часі. Утворилася 1569 року внаслідок Люблінської унії, що об'єднала Королівство Польське та Велике князівство Литовське. Фактично, це була українсько-польська федерація, адже населення Великого князівства Литовського приблизно на 80% складалося з українців, домінувала українська культура, державною мовою була давньоукраїнська («руська»), а Литовський статут (збірник законів) було сформовано на основі «Руської правди».

Міжмор’я-III: Річ Посполита, що значить «річ суспільна», «спільна справа», «республіка» (1569–1795).

Цікаво, що стимулом для формування Речі Посполитої була московська загроза. Також зауважимо, що перші згадки про запорізьке козацтво з’являються у 1480-х роках, тобто на самому початку чергового сонячно-місячного циклу 1483—2015.  Правлячі кола Великого князівства Литовського прихильно ставились до козацтва через необхідність оборони південних кордонів держави. Знать розглядала козаків як союзників та як постійну силу, що вела боротьбу проти татар і турків. Об’єднання у Річ Посполиту відбулося в першій чверті згаданого циклу.

На етапі свого заснування Річ Посполита була державою з найбільшою в Європі релігійною свободою. Природно, що тут почало активно відроджуватися аріянство як рідна давня релігія. На початку 17 століття духовним і організаційним центром світового аріянства стала Україна. У ті часи аріянство ще називали социніанством та антитринітаризмом. «І хоча більшість социніанських творів у цей час, як і раніше, друкували або в Польщі, або за кордоном, місцем їх написання у 50-х роках була Україна» (Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні. – 1996). У цей час аріянська течія «вже мала міцні позиції на українських землях, переважно на Волині. Фактично ця територія стала одним із головних центрів цього руху й для Речі Посполитої» (Соколовський О. Л. Місце антитринітаризму в суспільно-політичному житті шляхти України XVI–XVII ст. – 2009). Про масштаби руху свідчить те, що у 1638, 1639 та 1640 рр. в Киселині на Волині відбувалися аріянські з’їзди, на яких були присутніми до трьох тисяч делегатів. Сюди приїздили представники громад не лише зі всіх куточків Речі Посполитої, а й з інших країн.

Поширенню аріянства сприяло те, що його послідовники були далекими від фанатизму чи непримиренності до інших віруючих. Так, в аріянській Раківській академії навчалися юнаки з кальвіністських, католицьких, православних громад. Свою віру аріянський рух не відділяв від гуманістичних ідеалів свободи совісті і вільного розвитку людини. У їхній релігійній діяльності головна увага приділялася проповіді Євангелія, вихованню, освіті і практичній реалізації духовних настанов у щоденному житті. Тому кожна аріянська громада активно займалася просвітою, майже всі громади мали власні школи, які керувалися високоосвіченими людьми, більшість з яких володіла широким світоглядом і пройшла закордонні університети.

Головним центром українського аріянства була історична Київщина. Так, серед шляхти Житомира, Овруча, Черняхова у цей період було так багато послідовників аріянства, що вони іноді заповнювали собою місцеві провінційні сейми і становили тут переважаючу партію. Цим, мабуть, можна пояснити факт особливої активності аріянства на Київщині, «прихильники якого публічно відстоювали права не лише єдиновірців, а й православних, не тільки шляхтичів, а й міщанства...» (Любащенко В. І.).

З другої половини 16 ст. починається європейська католицька реакція.  У другій чверті 17 ст., особливо з кінця 30-х рр., у Речі Посполитій посилюються репресії щодо представників некатолицьких течій. Як зазначав Михайло Грушевський, Річ Посполита, що за часів Зигмунта-Августа (1569–1572) із литовської династії Ягеллонів вважала себе чи не найбільш вільнодумним краєм у світі, півстоліття потому стала царством темної реакції та клерикалізму. Нагнітання релігійної нетерпимості і репресій врешті-решт призвело до дестабілізації, козацьких повстань, а згодом і повного руйнування Речі Посполитої. 

Лідером українського, а отже й європейського аріянства був Юрій Немирич – можливо, найосвіченіша людина того часу. Він виступив з ідеєю модернізації Речі Посполитої як союзу трьох народів. Проект договору було ухвалено 6 вересня 1658 р. на Раді в Гадячі. У новій федерації Україна під назвою «Велике князівство Руське» виступає як окрема суверенна держава. Ідея Немирича про державу як федеративний союз трьох республік могла реалізуватися в умовах католицької Польщі й православної України тільки з позицій аріянства – універсальної релігії (Юрій Немирич – лідер аріянства, полковник Богдана Хмельницького).  

Міжмор’я–IV: до Європи нового циклу

Як бачимо, центральноєвропейська федерація природним чином відтворюється приблизно раз на 5 століть, фактично – на початку кожного нового сонячно-місячного циклу (532 роки). Згідно з розрахунками Миколи Чмихова, здійсненими ще на початку української незалежності, сучасний 532-річний цикл мав початися у 2015 році (Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков І. Т. Археологія та стародавня історія України. – 1992). Це означає, що у цей час мали виникнути сприятливі умови і стимули для народження нової центральноєвропейської державної формації. Оскільки у 2015 році завершується також 1596-річний цикл, то за своїми  пасіонарністю і масштабами розгортання вона має перевершити імперію Аттили.

Сьогодні ми можемо сміло констатувати, що так воно і є. Ще навесні 2014 року ідея Міжмор’я видавалася утопією. Проте після початку російської агресії проти України і загрози для усієї Центральної Європи, проект Конфедерації Міжмор’я виглядає не лише можливим, а й необхідним і навіть неминучим (див.: Повернення Європи).

Духовно-релігійною основою цього центральноєвропейського союзу може бути тільки відроджене і модернізоване аріянство (див.: Світоглядні принципи арійства). При цьому нема потреби створювати і реєструвати Аріянську церкву. Державам Міжмор’я просто треба підтримати здоровий спосіб життя, безперервну освіту і самоосвіту, масову фізкультуру, дбайливе ставлення до природи і плекання підростаючого покоління. Треба зняти ідеологічні обмеження з історичних та релігійних досліджень, запровадити прозорі механізми державного управління для викорінення політичної і економічної корупції. Треба заохочувати чесні людські стосунки, шляхетну поведінку і повагу до людського життя. Усе це негайно приведе до звільнення людського духу і спалаху творчості – головної продуктивної сили інформаційної епохи.

Висновки

1. Щоразу на початку 532-річного сонячно-місячного циклу на території центральної Європи створюються сприятливі умови і стимули для формування конфедерації народів від Чорного до Балтійського морів.

2. Сучасний 532-річний цикл починається у 2015 році. З весни 2014 року з’явилися жорсткі зовнішні стимули до формування нового, четвертого Міжмор’я хрестиянської ери.

3. Ключовою умовою успішного формування Міжмор’я-IV є запровадження релігійної, політичної та наукової свободи, природовідповідності, чесності і справедливості у всіх сферах життя. Це означає повернення до арійської традиції святості, характерної для початку Трипільської цивілізації і раннього хрестиянства.

4. Ми стоїмо на порозі пасіонарного спалаху планетарного масштабу, який за історично короткий час сформує нову цивілізацію і нову расу.

5. В Україні цей спалах уже почався. Завдання нової української еліти в тому, щоб надати йому правильної організації задля підвищення «коефіцієнта корисної дії» і мінімізації втрат.    

Хрещення Ісуса в Йордані. Аріянська церква у Равенні (Італія), 5–6 ст. Святий дух Ілля уособлюється білим соколом, який ллє благодать. Поряд з Ісусом зобра­жені Іван Хреститель і бог річки Йордан у вигляді старця з глеком і трости­ною. Більшість апостолів – молоді люди, третина з них – без борід. 

Продовження: 25 стратегем НС. Розділ перший. ЗАСНУВАННЯ ДЕРЖАВИ