Те, що мова і ментальність інтимно пов’язані, загальновідомо. Для характеристики особливостей їх взаємозв’язку в українській мові проаналізуємо глибинний зміст українських слів шляхом порівняння його з глибинним змістом однозначних слів російської мови. Російська мова обрана нами для порівняння виключно з тієї причини, що це єдина мова, яку на Україні знає кожен, отже кожен може критично оцінити наш аналіз і перевірити вірогідність висновків.
Порівнюємо слова, що в сучасних мовах вважаються однозначними, тобто такими, які всі російсько-українські і українсько-російські словники ставлять поряд як відповідні і взаємозамінні. Словники побудовані на встановленні тотожності слів як інформаційних сигналів. Ми ж, беручи ці тотожні за словниками пари, порівняємо їх первісне, глибинне, символічне значення.
Скажемо наперед, що пропоноване порівняння не має на меті звеличити чи принизити якусь із двох мов. Сьогодні, за словниковими запасами, обидві мови безмірно багаті на поняття й слова. Як українська, так і російська мова за останні десятиліття засвоїла або почала широко вживати такі українські слова як селяни (крестьяне), росіяни (русские), хлібороби (землепашцы), держава (государство), дівчата (девушки) і т.д. і т.п.
Ми будемо аналізувати не ці нові запозичені слова, а власні словотвори, що виникли сотні років тому, слова, які й виявляють ментальність, покладену в їх основу. Зрозуміло, що порівнювати всі десятки тисяч слів обох мов тут немає ні можливості, ні потреби. Розглянемо лише центральні поняття про державу, суспільство, родину, освіту, поступ тощо.
Виявлені в попередньому тексті розділу основні світоглядні ідеї української національної ідеології проступають вже при порівнянні найзагальніших термінів: “країна”, “Батьківщина”, “держава”, “громадянство”.
“Країна”, “Край” (к+рай), тобто те, що виділене богом Ра, спрямоване до Раю, до Храму сонця. Рос. відповідник – “страна”, тобто “сторона”, та чи інша; тобто щось пасивне, безякісне.
“Батьківщина” (“Вітчизна”), тобто батьківський край, земля предків. Рос. відповідник – “Родина”, тобто там де народився; безвідносно до батьківського краю. Звідси й вираз: “моя новая Родина”. Для українця “нової батьківщини” не існує, бо земля предків лише одна. Неможливі для українця й сьогоднішні висловлювання деяких російських великодержавників – “Наша Родина везде, где живут русские”.
Український менталітет теж знає слово “родина”, але воно значно вужче, ніж “батьківщина”, це, по суті, лише рідня. Так само й російська мова знає слово “Отчизна” (“Отечество”), але тут воно вживається лише поетами, вченими й політиками для високого стилю. Це й зрозуміло, бо його ментальне коріння не властиве імперській ідеології, слово є явною калькою з української, як і слово “отец”. Про це свідчить відсутність етимологічного кореня у слова “отец” і наявність такого кореня у слова “вітець”.
“Держава” – суспільна організація, яка “держить”, “утримує разом” певну громаду людей. Рос. відповідник – “государство”, тобто суспільна організація, яка складається з государя (або самодержавця) і його підданих.
“Громадянство” – належність до “громади” (вільної, самокерованої суспільної організації з виборним керівництвом). Рос. відповідник – “гражданство” – належність до привілейованого (“служилого”) прошарку підданих “государя”, а саме до населення “гражд” (укріплених пунктів). Населення поза граждами (як правило, це упокорені народи й народності – “инородцы”), очевидно, не мало й тих куцих прав, які мали “граждане”.
Зрозуміло, що при такому різному ставленні до суспільної формації у порівнюваних менталітетів не може бути однакового ставлення й до клітинки держави – “подружжя”, або у рос. варіанті “супружество”. За двомовними словниками ці поняття вважаються рівнозначними, однак символізують зовсім різне коріння у мисленні. На Україні дівчата й хлопці зустрічались і знайомились між собою з молодого віку. До шлюбу, у переважній більшості, ставали ті з них, між якими виникала взаємна приязнь, кохання, дружба. В давній Росії зустрічі молоді до шлюбу вважалися аморальними, про парування молодих, як правило, домовлялись батьки [1], а молодих, так би мовити, спрягали докупи, вони були не “подружжям”, а спряженою парою, “супругами”. Як бачимо, у цих словах з однаковими (на сьогодні) інформаційними сигналами стоять зовсім різні символи. Те ж бачимо й у порівнянні слів “шлюб” і “брак”. Слово “шлюб”, тобто “злюб”, символізує поняття взаємного кохання, на що немає й натяку у слові “брак”. Тут найбільше шанується не любов, ніжність (“Москва слезам не верит”),а сила – “брать” і “спрягать”. Ця відмінність в ментальностях чітко виявляється й у таких поняттях, як праця, навчання, співробітництво, тощо. Так слово “праця”, пов’язане в українській ментальності з прагненням до розумової діяльності (“п+раціо”), з прагненням до світлого начала (“Ра”), а в російській мові це поняття пов’язане лише з труднощами – “труд”.
Якщо праця – для рос. менталітету – це труднощі, небажане, то бажаним, тим що робиться “охоче”, є полювання – “охота”. Укр. поняття “мисливець” (той, чия робота пов’язана з мисленням) має відповідником “того, хто захотів” – “охотника”. Тоді, як російська ментальність в центр інтересу поставила полювання, то українська – хліборобство.
Хліборобська праця на Україні – найбільш шанована. Вона прирівняна тут до молитви. Слово “орати” первісно означало не стільки розворошувати землю для сівби, скільки “священнодійствувати”. Слово походить з ритуалу хліборобського культу Бога Ора (іпостасі того ж світлого начала “Ра”). Рос. відповідник – “пахать” (розпанахувати, розпахувати) аж ніяк не пов’язаний із священнодійством [2]. Творцям поняття “пахать” хліборобський культ був чужим, про що свідчить вживання слова “орать” у значенні “кричати”, “галасувати”, слова “орава” в значенні галасливої юрби. Це наводить на думку, що давній арійський (орійський) обряд оранки, пов’язаний з проголошенням молитви, був не тільки чужим, але й незрозумілим для угро-фінських предків росіян, якщо вони сприймали його лише як невпорядкований крик і галас.
Зауважимо, що культ сонячного бога Ора шанувався усіма арійськими племенами і народами, про що свідчать його сліди у мовах арійської групи. Так у грецькій мові “ора” означає “урожай”, у латинській – “прорікати” (звідки слова “оракул”, “оратор”); “ораре” в латині означає “молитись”; в англійській мові “ар” має значення золотого (сонячного) кольору і разом з тим “того, що було раніше”, слово “оракул” – “пророцтво”, “найсвятіше”, “непорушна істина” і т.д. і т.п.
Дякую, Оксанко, за цю статтю. Маю цю книгу й ціную.
Commentaires
Дякую, Оксанко, за цю статтю. Маю цю книгу й ціную.
Чудова, глибока - осяйна! - дослідницька праця, пані Оксано.
Читати подібні дослідження - велика насолода.
Вдячність і вдячність Вам за неї. Поставила на ФБ.
Sapienti sat.