Тарас Бульба-Боровець заснував УПА в 1941 році

- Пане Іване, що спонукало вас узятися за дослідження життєдіяльності поліського отамана?

- Полярні думки та суперечливі висновки стосовно його персони, які поширюють сучасні, здавалося б незаангажовані дослвдники, науковці. Наприклад, якщо відомий львівський історик Юрій Киричук доводить, що Бульба-Боровець був агентом Абверу (німецької розвідки), то житомирський науковець Сергій Стельникович у своїй книзі «Український національний рух опору  Тараса Бульби-Боровця: історичний нарис» стверджує, що отаман  у роки Другої світової війни діяв від імені еміграційного Уряду УНР на вигнанні. Якщо у працях Володимира Дзьобака ви можете знайти висловлювання про те, що улітку 1941 року «Поліська Січ»  Бульби-Боровця вчинила жорстоку різанину серед відступаючих підрозділів Червоної Армії, то такого навіть у радянських погромників «українського буржуазного націоналізму» нема. Зокрема один із них Віталій Чередниченко у своїй книзі  «Анатомія зради» пише: «Озброєні банди під назвою «українська повстанська армія» (УПА) – «поліська січ», створені «Бульбою», усіляко ухилялися відкритих боїв проти частин Червоної Армії». А колишній повстанський інтендант Роман Петренко навіть звинувачує отамана у бездіяльності, мовляв, його військовому формуванню у цей час на Волині не було з ким боротися.

Крім того, під час дослідження українсько-польського протистояння на Волині у роки минулої війни я зустрівся зі ще одним парадоксом. Незважаючи на низку заяв, листів-звернень Тараса Бульби-Боровця до проводу ОУН (Бандери) з осудом нападів на мирне польське населення, Володимир В’ятрович у своїй книзі «Друга польсько-українська війна» поклав на отамана відповідальність за нібито його ініціативу у розпалюванні антипольської кампанії. У той же час відомий польський історик Гжегож Мотика у своїх дослідженнях зазначає, що не знайшов жодного факту нападу бульбівців на поляків. Усе це мене змусило шукати істину.

- І  де ж ви її шукали?

- Довелось пройтись шляхами науковців, самотужки вивчити матеріали справ Тараса Бульби-Боровця та його соратників, які зберігаються у  Галузевому архіві  СБУ, зайнятися пошуком та аналізом матеріалів про його діяльність в архівах України, в опублікованих збірниках документів німецьких, російських та польських архівів, перечитати мемуарну літературу (особливо української діаспори), свідчення очевидців, учасників подій, дослідження польських, білоруських та російських істориків. 

Слід сказати, що низку архівних матеріалів, що стосуються діяльності поліського отамана, досі не введено в науковий обіг. Вони вперше побачать світ у моїй книзі.

Під час роботи над архівними документами з’ясувалося, що до ряду з них історики поставилися некритично, особливо до повідомлень червоних партизанів, які часто-густо не розрізняли течій в українському визвольному русі, зокрема збройних відділів ОУН (Бандери), ОУН (Мельника) та Тараса Бульби-Боровця. Акції одних формувань приписували іншим і навпаки. Надзвичайно промовистим щодо цього є запис у щоденнику від 26 червня 1943 року Сидора Ковпака, який, на думку деяких сучасних істориків умів розрізняти бульбівців і бандерівців. Червоний командир партизанського з’єднання нотує, як він зі своїми помічниками складав листівку-звернення до українських націоналістів. Ось як вона починалася: «Бандерівці, бульбівці! Чи дідько вас розбере, хто ви такі». Коментарі тут, як кажуть, зайві.

Відтак мені довелося співставляти дані польських дослідників, свідчення українських очевидців, дані повстанців і радянських партизанських з’єднань, щоб правильно кваліфікувати ту чи іншу операцію.

Не завжди точними та достовірними є повідомлення німецьких спецслужб, та польського підпілля часів війни. Їх також треба було порівнювати з іншими джерелами.

- Які характерні особливості бульбівського руху ви б могли підкреслити?

- Від початку бульбівський рух виконував роль народної міліції. Німецько-радянська війна принесла в Україну безлад. Радянська влада чкурнула на схід, залишивши енкаведистські групи, комуністичних підпільників, які виконували наказ Сталіна від 3 липня 1941 року: знищувати хліб, паливо, дороги, мости, зв’язок, - нічого не лишати ворогові. А тих, хто залишився на окупованій території трактувати зрадниками або пособниками гітлерівців. Бульба-Боровець зі своєю міліцією оберігав населення Полісся та його майно у час безвладдя від наскоків більшовицьких і кримінальних банд. У серпні 1941 року він добився дозволу від командування 213-ї німецької дивізії на створення спеціального підрозділу «Поліська Січ», який, на відміну від міліції, не був прив’язаний до певного району дислокації, мав важку зброю. Саме «Поліська Січ» від серпня до листопада 1941 року разом із Білоруською самообороною очищувала Полісся від червоних банд, деморалізованих залишків відступаючих підрозділів радянської армії, витісняла їх аж у Брянські ліси.

Низка дослідників сплутують «Поліську Січ» Бульби-Боровця з поліцією, яка була утворена німецькою окупаційною владою у листопаді 1941 року, якою командували німецькі старшини, яка мала німецьку уніформу і перебувала на німецькому забезпеченні. У Бульби цього не було. Навпаки, у цьому ж місяці він відмовився підпорядкувати «Поліську Січ» німецькій адміністрації, нібито ліквідував її, а насправді кращих з вояків перевів у підпілля.

Від квітня 1942 року бульбівські підрозділи під назвою Українська Повстанська Армія воювали проти німців та червоних партизанів. Наскоки на окупантів робили переважно у темну пору доби зненацька і одразу ж зникали, аби не дати зрозуміти хто нападав та не підставити під каральні акції місцеве населення. Така тактика мала назву «з-під землі і під землю». Подібні партизанські дії переслідували і ще одну мету: берегти кожну нашу душу. Брали участь в операціях невеликі групи добре вишколених вояків, а не новачки, які вперше взяли в руки зброю. Бульба-Боровець, на відміну від бандерівців, був проти творення на окупованих територіях повстанських республік, оскільки вони не могли протистояти переважаючим німецьким силам, а відтак усі були знищені разом із масою цивільного населення.

Бульбівський рух стояв на демократичних позиціях і пропонував бандерівським, мельниківським та іншим військовим відділам об’єднатися у єдиній Українській Повстанській Армії, політичне керівництво якою мала здійснювати Революційна рада, що складалася  з представників різних політичних течій. На жаль, бандерівці  не погодились на цю пропозицію, а згодом силою стали підпорядковувати збройні відділи своїх політичних опонентів, що супроводжувалось фактами братовбивства.

-Чому, на вашу думку, активна дипломатична діяльність Бульби-Боровця не принесла бажаних результатів? Чи була так звана «гра у дві руки» неефективною через виснажливу двофронтову війну?

- Це поширений штамп деяких дослідників, мовляв, дипломатія Боровця не принесла бажаних результатів.

По-перше, а чия дипломатія кому принесла бажані результати?

Якщо дехто пише, що червоні партизани медведєвці, пішовши на переговори з Боровцем, виграли час для росту і зміцнення свого загону, одержали відомості про бульбівців, то це саме можна сказати і про повстанців отамана. Варто було би порівняти, наскільки зріс медведєвський загін з 16 вересня 1942 року до 19 лютого 1943 року (період перемир’я) і наскільки за цей час зросли бульбівські, бандерівські та мельниківські відділи.

Окрім того, Бульба на переговорах з медведєвцями врятував від розстрілу двох українських священиків Павла Травку і Сергія Попругу. Це бажаний результат, чи ні?

Тепер про переговори з німцями. Так, Бульба-Боровець не добився від них визнання ані Української держави, ані права на самостійну діяльність своїх військових підрозділів, ані звільнення Степана Бандери та Ярослава Стецька із концтабору. А які рухи опору добилися цього? Ніякі. Зате Бульба добився від німців припинення репресій проти національно свідомих українців на час переговорного процесу. Як відомо, шеф служби безпеки Волині і Поділля доктор Пютц 16 листопада 1942 року видав директиву №641/42, згідно з якою, жандармам і поліції наказувалось утримуватися від арештів серед оунівців та інших представників українського націоналістичного руху. Це було бажаним результатом, чи ні?

- В наймасштабнішій роботі, присвяченій українському руху опору років Другої світової війни «Літописі УПА», мізерно мало згадок про Бульбу-Боровця, що зробило ім`я отамана несправедливо забутим не тільки серед широкого загалу, а й в націоналістичних колах?

- У цьому немає нічого дивного. Адже томи «Літопису УПА» укладають дослідники переважно бандерівського спрямування, які не можуть погодитися з очевидними фактами, що Бульба-Боровець – засновник УПА. Він ним став, коли бандерівці ще протестували проти партизанської війни з окупантами. Відтак документи про діяльність бульбівського руху обминаються і не включаються до «Літопису УПА». На цю тему за кордоном велась дискусія між відомим курінним УПА Максом Скорупським і редколегією видання, однак вона нічого не дала. Хоча в Україні недавно в одній із серій «Літопису Української Повстанської Армії» з’явилась книга про мельниківця Олега Штуля. Це вселяє надію, що у майбутньому «Літопис УПА» повернеться обличчям і до засновника УПА Тараса Бульби-Боровця, адже без висвітлення його діяльності  «Літопис УПА» не буде повним і об’єктивним.

- Кого ви бачите серед читачів своєї книги?

- Найперше, науковців, з якими я веду полеміку, посилаючись на велику джерельну базу, на нові, досі не оприлюднені документи.

Гадаю, книга повинна заінтригувати всіх, хто хоче знати нашу історію, зокрема про визвольний рух в Україні під час Другої світової війні не поверхово, а глибоко, хто вірить фактам, а не голій пропаганді.

Хотілося б, щоб книгу не обійшли увагою військові, добровольці спецбатальйонів, які воюють на сході України. Для них тут теж є суто практична пожива, зокрема, описується тактика бульбівських формувань, як перемагати ворога малими силами.

- Чи не боїтеся, що від книги читача може відштовхнути перевантаження посиланнями на джерела, сухість, як я зрозуміла, наукового стилю?

-  Мушу запевнити, що моя книга – не наукова дисертація, не монографія, а швидше збірник науково-публіцистичних нарисів, деякі з них, як от: «Коли виникла Українська Повстанська Армія?», «Трагічна доля першої дружини отамана і фарс розіграний на ній», - друкувала низка інтернетвидань, починаючи від «Української правди» і закінчуючи «Всеукраїнським клубом історії». До мене надходять схвальні відгуки, особливо від молодих і допитливих людей.

- У якому видавництві слід очікувати появи на світ «Засновника УПА»?

- Усі мої книги виходили у редакції газети «Гарт». Зраджувати цій традиції поки що не збираюсь.

Взяла інтерв’ю Анастасія Чеботарьова, учениця 11 класу, Київської спеціалізованої школи  №130 імені Данте Аліг’єрі.

Коментар НО:

PS. Гроші на видання книги акумулюються на р/р редакції газети "Гарт" №2600400012532 у ПАТ КБ "Хрещатик" МФО 300670, код ЗКПО 14357711  та на картці автора у Приватбанку #5168 7553 8165 5527. Запрошую читачів підтримати цю важливу справу!

Іван Ольховський є гравцем нашого сайту!