Все похмуро, але ми затяті

"Ми" – ті, у кого є задля чого бути затятими. Затятість не може бути сама по собі. Затятість – це війна нервів, війна характерів, війна витримки, в кінці кінців, це війна світоглядів і світоконструктів.

Ми затяті на добро і несприйняття злої волі. Ми затяті на співпереживання вільним і холодну зневагу до рабів. Ми затяті будувати новий світ, чого б це не вартувало.

Ми затяті, бо закляті пам'яттю предків, бо зворушені співпереживанням сучасників, бо покликані дати новий світ нащадкам.

Для нас нема ні Європи, ні Росії. Ми самі собі Європа і Росія. Для нас нема чужого майбутнього, бо ми самі собі майбутнє.

Весь світ сьогодні – це імперія зла. Тут, в окремій частинці світу, є можливість будувати свій світлий світ добра і волі. І з цього маленького світу постане весь великий світ.

Не буде кращої долі для тих, хто шукає прихистку за межами України. Бо кругом вони будуть людьми другого сорту.

Хто зрадив раз, зрадить і вдруге, і не любитиме його новий пан за минулу зраду.

Якщо ми дійсно шукаємо смислу, то його не потрібно шукати деінде. Смисл ніколи не буває десь і колись. Смисл завжди тут і тепер.

Хто прагне смислу, знайде його озирнувшись навколо. Тільки треба вміти озиратись, а не дивитись під ноги.

Україна – не держава, це щось глибше. Україна – не країна, це щось фундаментальніше.

Україна це новий світ, де постане нова держава, нове суспільство, нові люди.

Це не кінець, бо ми ще тільки розминались.

Це не кінець, бо все ще тільки починається.

Це далеко не кінець, бо до кінця ще далеко.

Ще багато роботи і багато турботи.

Ще багато зусиль і багато мороки.

Ще багато всього треба нам пережити.

Нехай все похмуро, але ми затяті.