Під час Першої світової війни, у 1914 році, в Російській імперії зародилося нове поняття — боротьба за панування в небі, яку спочатку вели завдяки повітряним боям. Її піонерами стали відомі льотчики Петро Нестеров та Євграф Крутень, які створили своєрідне пілотне братство. Як відомо, один з них започаткував небесну акробатику, а другий — винищувальну авіацію. На той час це було рівнозначно польоту в космос. Петро Михайлович 27-річним загинув у бою, коли для знищення ворожого літака-розвідника першим у світі застосував таран. Друзі й поховані поруч — на київському Лук’янівському кладовищі, неподалік від того міста, де колись був аеродром. Їх пам’ять до сторіччя світової авіації вшанували українські авіатори.

Щоправда, поховали спочатку автора “мертвої петлі” на престижному тоді цвинтарі в парку “Аскольдова могила”. Та в 1937-му, коли ця історична місцина вже перетворилася на смітник, президія Київської міської ради видала постанову “Про перенесення праху на Лук’янівське кладовище та впорядкування могил льотчиків...”, де наголошувалося: “Могилу Петра Нестерова впорядкувати окремо, відзначивши його видатні авіаційні досягнення”. Документ цей відшукала в архівах начальник відділу науково-методичної роботи історико-меморіального Лук’янівського заповідника Оксана Борисюк. На цікаву інформацію натрапила й виконувачка обов’язків директора названого пантеону Любов Стеннік, коли гортала записки видатного бібліографа, дослідника київських некрополів Сергія Маслова.

Ось що писав цей чоловік: “Прах Нестерова перенесли на Лукьяновское кладбище с Аскольдовой могилы. Памятник сооружен летом 1939 года за государственный счет. В 1940 году слыхал, будто праха Нестерова нет под этим памятником. После того, как все памятники на Аскольдовой могиле были уничтожены, получили предписание из Москвы сохранить останки Нестерова. Их уже невозможно было отыскать. Но чтобы московское распоряжение не осталось без исполнения, решили, не перенося останков, ограничиться постановкой на Лукьяновском кладбище памятника с соответствующей надписью о заслугах Нестерова...”

Так чи ні, тепер дізнатися складно. Можливо, це й символічна могила, але вона стала місцем, куди приходять вклонитися витязеві неба. Цієї ясної осінньої днини теж зібралися шанувальники біля надгробка звитяжця. Як сказав провідний льотчик-випробувач заводу імені Антонова Віталій Горовенко: “Нестеров і Крутень створили особливу мораль — авіаційну, яка грунтується на дружбі й взаємовиручці. Пілотами стають справжні чоловіки. Тож Україна ще матиме чудові літаки, бо, як кажуть у народі, “козак не без долі, Бог не без милості”. Президент Всеукраїнського авіаклубу Олександр Піхало доречно процитував Олега Антонова: “Пока будут восходящие потоки, до тех пор люди будут летать...”. А пілот-ветеран Ірина Щедренко, котра першою серед жінок України підняла в повітря реактивний літак і виступала на трьох чемпіонатах з авіаакробатики (зокрема й на першому в СРСР) згадала доньку Петра Нестерова Маргариту, яку знала особисто. Жінка часто їй розповідала про свого знаменитого батька. За покликанням долі пані Ірина двадцять сім років пропрацювала на авіаційному заводі...

До речі, на цвинтарі знайшов вічний спокій ще один витязь неба — авіаконструктор Олександр Карпека. Колись він жив на київській вулиці Володимирській, 60, де нині ректорат Національного університету. І розробив чотири моделі літаків: першу — ще будучи гімназистом шостого класу, другу — десятикласником. Його могилу, де хрест уже перекосився від давнини, теж належало б облаштувати. Силами ж нечисленних працівників меморіалу не надто багато зробиш — хіба що бур’ян на горбку виполеш. А між тим його літаки випробовував сам Петро Нестеров...