Звісно, часи бували й гірші. Мали ми вже не раз і кризу, і погану владу, і майже нездоланну бідність. Можемо пригадати, як нам давали за графіком електроенергію в наші домівки, як у найнезручніші моменти зникала з кранів вода, як погрожували відімкнути опалення… Втім, у майбутнє ми завжди могли дивитися з оптимізмом. Спочатку тому, що всі негаразди нашого життя списували на те, що держава щойно утворена, і не все ще налагоджено. Пізніше «світло в кінці тунелю» з’являлася від того, що люди, принаймні, відчували, що вони можуть вплинути на владу, а відтак – усіх негідників ось-ось поскидають з високих крісел, і все навколо поліпшиться. Принаймні, кілька років, зустрічаючи Новий рік, багато хто або сподівався на позитивні зрушення через близькі вибори, а в інші моменти слухали діючу владу, котра традиційно обіцяла нарешті подолати нескінченну економічну кризу в Україні. Було різне. Але ще не було так, як зараз. Бо саме тепер увесь ліміт сподівань, довіри й оптимізму, здається, вже вичерпався. Тож якого такого «нового щастя» ми можемо собі побажати у новому 2011-му році?

Хіба що, будемо сподіватися на дещо фантастичне? Уявіть собі, як президент Янукович, котрий так любить наслідувати Росію навіть на клітинному рівні, раптом згадає про вже покійного президента Єльцина та вирішить повторити його «подвиг» і несподівано для всіх у новорічному привітанні свого народу заявить, що добровільно полишає пост глави держави. Ось що справді розвеселило би понурих українців! Але це, повторюємо, фантастика. І в реальному житті легше собі уявити, що Віктор Федорович знову щось переплутає та привітає українців з Новим роком, наприклад, за московським часом, а Ганна Герман наступного дня доводитиме, що саме так і треба, бо, бачте, нас ще з дитинства привчали зустрічати нові роки під бій кремлівських курантів. А тим часом простому люду буде вже не до сміху. Частина з нас, вочевидь, дивитиметься на новий 2011-й рік без будь-яких сподівань на давно обіцяні «покращення життя», інші – з відвертим страхом за завтрашній день. Адже наприкінці року 2010-го навіть із великою напругою неможливо підсумувати бодай декілька досягнень, які дали б можливість сподіватися на щось краще. Більшість з нас уже мали не одну нагоду переконатися, що ким би ми не були у цьому житті, чим би не займалися та які б ідеї не сповідували, надалі нам буде тільки гірше. Приводів вважати саме так надто багато останнім часом. Підсумуємо:

1. Результат довготривалих і масових протестів підприємців проти нового податкового кодексу яскраво засвідчує, що якою б нікчемною не була влада, вона все одно залишається сильнішою цілого українського народу. Хоч багато хто каже, що багатотисячні мітинги налякали Януковича і компанію, варто було піти на незначні поступки, і протести вщухли. Оскільки їх організатори тепер оголосили, що збиратимуться аж по святах – десь 22-го січня наступного року, очевидно, що вони й самі не знають, як діяти далі. Тож ідея народовладдя хоча б через тиск вулиці у нас виявилася утопією. А те, що влада вже порушила низку кримінальних справ проти протестувальників з найдрібніших причин, показує, як та влада нас з вами боїться – ніяк!

2. На відміну від буремного 2004-го та кризового 2009-го років, зараз у нас уже не залишається реальних перспектив змінити ситуацію в країні через вибори. Що б там не писалося у знову діючій кумівській конституції, ніхто виборів оголошувати не збирається. Влада демонструє, що вона прийшла назавжди. І опозиція, яка останнім часом себе майже ніяк не проявляє, із цим, схоже, погодилася.

3. «Непопулярні реформи», виступи проти яких так і не призвели до жодної резонансної відставки, скоріш за все, продовжаться із новим натхненням. Тож в кожного пересічного громадянина тепер є привід сказати, що він нічогісінько не знає про своє найближче майбутнє. Якщо ви підприємець, ви не знаєте, чи доживе ваш бізнес принаймні до лютого. Якщо найманий працівник – не знаєте, скільки ще зможете втриматися на роботі, яку зарплату вам платитимуть і чи платитимуть взагалі. Якщо вам років з п’ятдесят п’ять, ви не знаєте, коли вас насправді зможуть відпустити на пенсію. Якщо вам сімнадцять, ви не знаєте, чи дозволять вам поступити до вищого навчального закладу. Адже всюди – «реформи», всюди вони чомусь настільки «непопулярні», що відбирають будь-яку перспективу не лише поліпшити ваше життя, а й навіть зберегти його умови на тому поганенькому рівні, який був досі.

4. Достатньо подивитися кілька днів теленовини, особливо на провладних телеканалах, і за прилизаними матеріалами можна легко впізнати плани адміністрації Януковича найближчим часом розпочати розкуркулення українців. Те, що в нас уже нічого такого немає, - не біда. Вони ладні забрати останнє. Якщо правда те, що говорять про житловий кодекс, а, зважаючи на історію з податковим кодексом, віриться чомусь тільки в найгірше, то нас і справді почнуть виселяти із тісних хрущовок, відбирати приватизовані ділянки землі, ті нещасні кілька соток, котрі багато хто собі встиг оформити, конфісковувати автомобілі та побутову техніку – за борги, яких, мабуть, не уникне в такій ситуації ніхто. Для чого їм це може бути потрібно, зрозуміти важко. Але хіба хтось може зрозуміти, для чого до влади пхаються люди, які не вміють керувати, налаштовують проти себе цілий нарід, але й навіть гадки не припускають, щоб ступитися зі своїх високих посад? Саме вони за два десятиліття перетворили Україну на театр абсурду, тож припустити, що вони з тупою люттю повторюватимуть практику тридцятих років минулого століття, було б не так уже й нелогічно. Адже «інакомислення» найлегше викорінюється репресіями, бідністю. В запасі, щоправда, залишаються ще голод та війна.

Читати далі