Мій тато родом з Перемишля (Польща) – український лемко. Вірний греко-католик. Гідний муляр і рільник. Щонедільно водив він мене до храму Св. Миколая, де бабуся Анастасія і мама Ганна на «горнім місці» заспівували у хорі Службу Божу. Мама й бабуся з Тернопільщини. Люди побожні, що аж ніяк не звикли були жити «неправильно».

Отож, у них я вчився Псальму і пізнавав Слово, що згодом стало моєю суттю і моїм голосом. Звідси на світанку, з вранішніми росами, грунтовою дорогою пішов я у світи…

На «добре» навчався у середній освітній та музичній спеціальній школах у м. Заліщиках (у Росохачі - восьмирічка), які закінчив в 1969 році.

Моє навчання у Львівському університеті – 1969/73 рр. не було чимсь увиразненим і пам’ятним. Жив самопідбадьорюванням, писав вірші і тихенько записував героїчні пісні ОУН-УПА «за волю святую» супроти «сов’єтів»… Готував рукопис книги «День молодого листя» (мій майбутній кримінал!).

Остаточно я отямився «…в краю своїм україннім…» коли у 1972 році почалися «викриття націоналістів» та прогриміла хвиля арештів свідомої інтелігенції.

У цю найчорнішу й найгіркішу для українства годину, я цілковито пориваю з лихим агресивним свавіллям комуністичного диктату і 29 жовтня 1972 р. після чергових арештів (Ігоря Калинця та ін.) написав відкриту заяву на ім’я тодішнього Генсекретяря КПСС Л. Брежнєва та Першого секретаря КПУ В. Щербицького, у якій висловив незгоду супроти арештів та свавілля української інтелігенції.

17 листопада мене виключають з комсомолу, згодом - з університету.

З лютого 1973 року перебуваю під слідством в Тернопільському КГБ, як учасник молодіжної підпільної групи, що у ніч 22 січня 1973 р. на честь 50-річниці Акту злуки УНР і ЗУНР в м. Чорткові вивісили жовто-блакитні прапори й розклеїли летючки із протестом й закликом: «звільнити політв’язнів із радянських тюрем й концтаборів..». Мені інкримінують слідчі КГБ «написання й виготовлення», а також вірші антирадянського «наклепницького» змісту з метою «підриву й повалення суспільно-політичного ладу в СРСР та відриву Радянської України від Союзу..»

У грудні 1973 р. засуджений закритим судом до дев’ятилітнього ув’язнення. Покарання відбував в концтаборах та тюрмах Північного Уралу, Охотського побережжя Хабаровського краю та Казанському централі.

В ув’язненні брав активну участь у концтабірному русі Опору.

Так я став політзеком. А слово моє – конвойне. І Муза моя невольничою була. Та віра у «сліди Його» відсвічувала мені вітцівським подвір’ям, материнською любов’ю. І, якби не було – в краю примар, беззаконня й заборон, - слово моє ожило «душею скорб’ящою» і духом Господнім. І я увірував у його цілющість, красу його і в дари його – Поезію… «Захалявну» й невольничу, але «…твою о, Господи…»

І нині: «…терни в повісті моїй читайте…». Повісті многотрудній…

1975 р., 10 грудня академік А. Сахаров у Нобелівській лекції зачитаній в Осло Еленою Боннар, серед інших назвав моє прізвище, в обороні й «…освобождение преследованных политзаключенных за убеждения…»

Та час мого звільнення із Сибірських заметів – 1982 рік, «від дзвінка до дзвінка». Рік застою і стагнації в СРСР. І рік активності руху польської солідарності в ПНР. А це означало, що я «обьязан» покинути отчий дім негайно (із постанови Прокуратури по Тернопільській обл.). Мені дозволялось владою і КГБ поселитись тільки на Донеччині, або у Харківській області.

1983 р. мене «під гласним наглядом» КГБ поселили у селі Безлюдівка (Хорошево) на Харківщині. Багато дум спливло й збігло з пори тієї. Та доля моя із Музою «пронумерована» в слідчих протоколах й в умовах негоди, весь час у терпінню відшукувала істину. Не приймати фальші і мовчазної згоди, не потурати свавіллю комуністичного режиму – тільки боротьба, тільки участь в опорі до існуючого комуністичного ладу.

З лютого 1987 року я є членом Української Гельсінської Групи сприяння Гельсінських угод підписаних Москвою.

Того ж 1987 р. увійшов до редколегії позацензурного самвидавчого, громадсько-політичного часопису «Український вісник» (за моєї участі вийшло п’ять чисел журналу та інформаційних бюлетнів). На пропозицію В. Чорновола я підписував статті та добірки власним прізвищем, а не псевдонімом.

Читайте далі