Гільдія польських шовіністів, що спеціалізується на фальсифікації історії УПА і боротьби галичан за свою незалежність – теж посилила натиск на наш край. Застосовуючи принцип автосугестії, вічно вчорашні, які і надалі дружньо підтримують лозунг «Креси всходні і Львув – то Польска» та мріють втілити в життя гіпертрофований шовінізм, щоб знову твердо встати над Збручем. Дивний унісон!

Зрозуміло, що усе це диктоване справжнім, неприкритим і липким страхом перед експансією галицької ідеї свободи, яка завжди була основою галицької могутності. Тому мислячий читач зрозуміє, що чим більше бридких гасел з’являється в засобах масової інформації, тим сильнішою є галицька духовна експансія, тим більше жаху вона вселяє різним імперським та тоталітарним залишкам.

Всі ці демонічні сили, в тому числі в Європі та Америці, стараються знову зліпити з Галичини та галичан історично звульгаризоване середовище, де відсутня демократія, де консеквентно втілюється в життя печерний націоналізм та ксенофобія. Одні долають свій страх, інші відпрацьовують зарплату. Мета в них одна – вбити в галичан любов до рідної землі, до рідної церкви, розмити материнську мову, знівелювати національну ідею, применшити вплив галичан на розвиток української держави.

Зробімо невеликий екскурс в історію. На жаль, висвітлити весь доісторичний та історичний шлях Галичини у звичайній статті не є можливим, а тому радимо читачам, щоб глибше дізнатися про формування місцевого етносу, прочитати монографію відомого вченого-археолога, колишнього офіцера УГА – Ярослава Пастернака «Археологія України».

Галицький національний етнос в літописний період формувався і міцнів у боротьбі з поляками, уграми, німцями, волохами, литовцями і особливо з татаро-монголами. Треба було оборонятися зі всіх боків і заодно займатися внутрішньою наполегливою працею, щоб зберегти велич і гідність краю, тому ця епоха породила таких видатних державотворців як Ярослав Осмомисл та Данило Галицький. І все ж ворожі навали доконали Галицько-Волинську державу, але не знищили галицького духу, який міцнів і розправляв плечі, незважаючи на багатовіковий гніт.

Отже, від 1349 по 1991 р. Галичина перебувала під окупацією Угорщини, Польщі, Австрії, Росії, Радянського Союзу, фашистської Німеччини та знову – СРСР.

Панове критикани! Це 651 рік, за винятком менш як річного існування ЗУНР, Галичина перебувала під ворожою п’ятою. Знайдіть ще десь в Європі такий край, який понад шість століть зазнавав асиміляції, економічного і політичного визискування, релігійного і національного переслідування і як казковий Фенікс – вижив, на страх і лють всім окупантам і їх місцевим васалам. Боже Провидіння і незламний національний дух рятували галицьких українців від зникнення.

У вирі боротьби галичани вистояли і зберегли свою національну і релігійну ідентичність. Не спольщилися, не зрусифікувалися, бо духовно сильні!

Любов до рідної землі, до материнської мови, до дорогої і многостраждальної церкви були тим заборолом, що допомогло галицьким українцям вистояти. А ціна любові до отчої землі у нас виміряна вимушеною еміграцією, «трикутниками смерті», сталінськими ГУЛАГами, гітлерівським концтабором, зрештою і нинішнім заробітчанством. Нема більшої трагедії для галичан, як покинути рідний край! І все це вони примушені були робити через чужинців та їх місцевих прислужників.

Особливо жорстокого удару зазнали галичани у ХХ столітті. Знайдіть у Європі ще бодай хоч одну державу, маленьку за територією та кількістю населення, якою була ЗУНР, що в цілковито ворожому оточенні за кілька тижнів створила потужну УГА та всі державні структури. І проти неї виступили: Польща, біла і червона Росія, Румунія, Угорщина, так звана «справедлива» Антанта в особі Франції та Англії, котрі озброїли до зубів польську армію генерала Галлєра, що разом із французькими інструкторами, англійськими та американськими пілотами накинулися на Українську Галицьку Армію.

Читати далі тут