Ще не так давно можна було чути - Янукович домовився у Москві, Азаров підписав у Москві, а коли йдеться про Европейський Союз, то не чути ані домовленостй, ані підписування. Український парламент - „піаністи” та „диригент”, який помахом руки сигналізує „народним обранцям” як голосувати, перетворили у світове сміховисько, бо саме з парламентаризмом ці методи „голосування провладної більшості” не мають нічого спільного.

Парламентаризм полягає у тому, що обрані представники парламенту намагаються захищати інтереси своїх виборців і в ньому не може бути спадковості, хоч трапляються випадки, коли батька наслідує син чи донька на політичному полі. Оскільки кожний член парламенту представляє виборців певного виборчого району, парламентаріям доводиться шукати тих, з ким можуть найбільше здобути для своїх виборців – отак і повстали групи і партії, які узагальнюють очікуване у програми, які потім пробують просувати у закони.

Цілковито по-іншому склалося в Україні. Тут пройшли до парламенту за списком одної партії, а коли „трапилася фінансова нагода”, відскочили на підтримку противника – отже проти волі виборця, який обирав партію за певну програму! Та ще й інші „нововведення” у сучасний парламентаризм запровадили в Україні – депутати, порушуючи існуючу Конституцію, спочатку „перескочили” через конституційну заборону творення коаліції і створили „владну більшість”! Але й того було не досить – вони продовжили свою „життєвість” без законних виборів, які могли б їх усунути від подальшого продажу інтересів своїх виборців.

Таким чином український „парламентаризм” перетворився на „присадибну ділянку” правлячої партії з її одною четвертою виборців та її президента. Отак і склалося, що з допомогою неконституційної (або перекрученої) більшості у ВР України поміняли Конституцію і передали всю владу в одні руки президента, за якого не проголосувала і половина виборців.

Читати повністю ТУТ