Отож хто такі хохли?

Тут я беру не етимологічне зачення слова, яке виводять то від чубів козацьких, то від тюркського двослів’я «хох-хол», яке перекладається як «жовто-блакитний» (- так, нібито, татаро-монголи називали руські дружини, над якими майоріло багато стягів жовто-блакитного кольору). Тут я беру зневажливе значення, яким користуються «наші брати старші», щоб «делікатно» принизити українця. Неделікатно - це коли називають бандерівцем. (Не знають, правда, убогі, що для справжніх українців, це не образа, а честь.)

Отож, хто такі хохли в цьому значені? Це виведений селекційно Москвою з українців народець, якому цілеспрямовано вимивалося з свідомості розуміння власної національної оригінальності і достоїнства шляхом ідеологічної і мовної русифікації. Одночасно методично фізично винищувалися національні лідери, нонконформісти, свободолюбні і радикальні українці. Виживали, здебільшого, тільки ті, в кого «хата завжди скраю» - тобто пристосуванці, або ті , в кого «в кого хата на чужому краю» - тобто зрадники, прислужники окупантів. Тобто, це народець зрадників і пристосуванців. (Цікаво, і що Господь з таких збудувати може? Ага, знаю – «Посольство Боже», де з хохлів прислужників вже нігерійцям роблять. Бо самі по собі хохли ні до чого не придатні.)

Москва підтримувала і підкормлювала активних зрадників і залякувала пристосуванців. Тому серед хохлів-пристосуванців чужоземці і зрадники займали і займають лідерські позиції.

Зрадники – це повні збоченці, які охоче вже і говорять, і думають по-чужому. Це люди типу « я рускій, а фамілія у мєня Галушко-в». Біда в тому, що більшість таких переродженців – це переродженці вже трохи чи не у десятому поколінні – тому вони вже не відчувають свого вивихнутого стану. Рабство стало їхньою сімейною суттю і навіть достоїнством.

Пристосуванці ж – це ті, в кого «хата завжди скраю» – це люди з роздвоєною свідомістю, роздвоєними думками і словами. Особливо це видно по їхній мові – суржику. Це не українська, але й не російська, а якась убога мішанина, типу « я вам чистим українським языком говорю: нельзя». Вони відчувають цю убогість, а тому соромляться – на публіці чи у церкві вони переходять на російську. Земному батькові ще говорять «батьку», а небесному вже чомусь «атєц».

Таким чином зрадливість і пристосовувальність – свідома чи несвідома - стали основними «національними» рисами, а пасивність під девізом «моя хата скраю» - основним стереотипом поведінки хохлів. Тут криється причина дефіциту справжніх чоловіків серед хохлів, справжніх лідерів серед політиків і серед церковних служителів. Все здебільшого «ні риба, ні м’ясо» - типу Ющенка.

Читати повністю ТУТ