Це в 2004 році інтернетом користувалось кілька сотень тисяч українців. Серіал “Операция проффесор” люди переносили з комп’ютера на комп’ютер на дискетках, хоча кожна серія займала близько 1 Мб – це менше, ніж фотографія зроблена на сучасному телефоні.

Тоді люди на акції протесту не носили з собою цифрові фотоапарати, бо не мали їх. А камери в мобільних телефонах лише починали з’являтись.

Українська правда і Корреспондент.нет мали денну аудиторію в 10 тисяч відвідувачів.

Але найголовніше – тоді не було блогів і соціальних мереж. І єдиним альтернативним джерелом інформації було дуже вузьке коло друзів/родичів.

Зараз все, що відбувається на вулиці, потрапляє в об’єктиви фотоапаратів та телефонів. І вже за кілька хвилин опиняється на сторінках соціальних мереж.

Звісно, можна безперервно крутити на загальнонаціональних каналах сюжети про “фашистов мєшающіх нам жить”. Але це лише грає в мінус замовникам.

Ви бачили в інтернеті фотографії чи статуси від учасників т.зв. “антифашистського мітингу”? Думаєте, вони не користуються інтернетом? Звісно, що користується – в Україні більше половини населення є користувачами інтернету.

Протиставлення однієї частини населення існує виключно в телевізорі. Вчорашній мітинг опозиції активно висвітлювався в соціальних мережах. Зранку до пізньої ночі стрічки статусів у Facebook, ВКонтакте та Twitter були переповнені новинами, фотографіями, відео, думками, суперечками про мітинг опозиції. Ближче до вечора навіть в зазвичай аполітичних Одноклассниках це стало гарячою темою для обговорень.

Більшість людей, на яких зорієнтована теле-пропаганда, матимуть можливість порівняти те, що їм скаже “говорящая голова” в екрані ТБ, з тим, що відбувалось насправді – а це вже вони прочитають в соцмережах в повідомленнях своїх друзів. Кому повірять?

Те, з якою швидкістю поширювалась фотографія “антифашиста”, який побив журналістку 5-го каналу, і що його ідентифікували всього за 2 години, свідчить про те, що люди досить швидко вміють самоорганізовуватись. Це дзвіночок як організаторам сутичок, так і міліції, бездіяльність якої тепер значно легше ідентифікувати і згодом притягнути до відповідальності. 

Чим більше брехні на ТБ – тим більше впевненості, що влада боїться. А люди розуміють, що “їхній страх – це наша сила”. Тим паче, відрізнити брехню від реальності зараз значно легше, ніж в 2004 році.