«Очень показательное сравнение жителей юго-востока с квартирантами. Так вот знайте, что мы не квартиранты, а такие же граждане этой страны, как и Вы. И не стоит нам навязывать свои ценности. Мой знакомый привез с майдана 3500 грн. И после этого Вы будете утверждать, что там стоят люди за идею? Те, кто стоят за идею, они приходят туда после работы или приезжают на выходные. И если Вам так невмоготу, что у части страны другие герои и другие ценности, то я не против, чтобы моей столицей был Харьков. Я не хочу жить в одной стране с людьми, которые меняют власть не на выборах, а путем конституционного переворота. Значит у нас разные страны. А вот живем мы на своей земле и уходить не собираемся.»

Хочу подякувати за небайдужість і за Вашу реакцію на статтю, шановний читачу. Нам потрібен діалог, для того, щоб одне одного краще зрозуміти. Спробую Вам відповісти. А оскільки Ваша позиція не є поодинокою, вважаю, що моя відповідь буде цікавою для всіх читачів. Отже:

По-перше, з квартирантами я порівнював не мешканців південного сходу, а агентів Росії, які збираються просити у нашого сусіда здійснити інтервенцію і окупувати південно-східні області. Я вважаю, що Україна має залишатись єдиною державою, і віддавати свої території загарбникам - неприпустимо. Саме в цьому сенсі було вжите порівняння.

По-друге, хто саме платив Вашому знайомому? За що? Чи можна поспілкуватись із ним? Це суто журналістський інтерес. Я не маю жодних ілюзій з приводу опозиційних політиків, і якщо мені до рук потрапляють факти їхньої не доброчесності - завжди їх оприлюднюю. Намагаюсь бути об’єктивним. Я достатньо багато часу провів на Майдані, і запевняю, що не стикався з жодним випадком, коли майданівцям платили за те, що вони там стоять. Але, звісно, всього я можу і не знати, тому буду вдячним за таку інформацію.

По-третє, я так само, як і Ви, хочу жити в країні, де владу змінюють на виборах, а не шляхом конституційного перевороту. На жаль, черговий конституційний переворот відбувся у 2010 році, коли Конституційний суд неправомірно скасував Конституцію, на що він не мав жодного права. А чесних виборів Україна не бачила приблизно з 1994 року (якщо не враховувати «третього туру» в 2004-му). Я пройшов не одну виборчу кампанію, і знаю, як "малюють" їх результати.

Демократичних виборів в Україні більше ніколи не буде, якщо Майдан програє. У цьому я певен.

А тепер з приводу цінностей, які у нас нібито різні. Тут я можу говорити неупереджено, адже не є ані «східняком», ані «західняком». Я уродженець і мешканець центральної України - Кіровоградщини. Вона заселялась і колонізувалась одночасно й однаково зі східними і південними областями, тому жодних культурних і цивілізаційних відмінностей між нами немає. На Кіровоградщині є і шахтарі, і фермери, і робітники, і військові, і студенти… так само, як і у південно-східних областях.

Більше того, певний час я мешкав у Харкові, щоліта відвідую Крим та Одесу, з різною метою і в різний час довелось побувати у всіх великих містах півдня та сходу. Я знаю і люблю ці регіони і їх мешканців.

Я українець, але вільно спілкуюсь російською мовою і маю родичів, що мешкають в Російській Федерації. Мій дід воював у лавах радянської армії, нагороджений трьома орденами слави. Мій прадід воював на боці Російської імперії, нагороджений трьома георгіївськими хрестами.

То в чому ж, по-вашому, принципова різниця?

Чи належу я до якоїсь парламентської політичної партії? Ні. Чи підтримую я когось із трійки опозиційних лідерів? Ні. Чи платять мені за мої статті? Ні. Чи платили мені за те, що я приїздив на Майдан? Ні. Навпаки - я витрачав на це свої власні гроші, які мені ніхто не повертав.

Чому я туди вийшов? Тому, що це шанс змінити не тільки прізвище керівництва держави, а всю Систему. Тому, що я хочу жити в державі, в якій дотримуються законів і президенти, і громадяни. Тому, що я не хочу платити хабарі. Тому, що я хочу дотримання моїх прав та свобод. Тому, що я хочу жити в нормальній державі...

То які у нас "різні цінності"?

Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива "Рух Державотворців"