— Мені здається, що це добре й заздалегідь підготовлена акція, ініційована ззовні, в якій беруть участь як громадяни України, так і громадяни іноземної держави. В держадміністрацію ніхто особливо не ломився, міліція просто розійшлася і пропустила тих, хто атакував. Одне — телекартинка, яку нам показують, в якій стверджують, що весь схід — за федералізацію і приєднання до Росії, інше — реальний стан справ, який полягає в тому, що на їхні мітинги приходять 1500—2000 учасників. Правда, серед цих двох тисяч є кількасот добре підготовлених, активних, радикально налаштованих людей, які туди йдуть з однозначною метою: створення і поширення конфлікту.

— Чому ж міліція виявилася такою поблажливою?

— Це питання до міліції.

— У тебе є версії?

— Є. Але я не фахівець... Можу лише припустити, що харківська міліція великою мірою ігнорує нинішнього міністра внутрішніх справ, займається відвертим саботажем, що, в свою чергу, пояснюється особою саме цього міністра. Якби на цій посаді була інша людина, ймовірно, дії правоохоронців теж були б геть інакшими. Однак там усе неоднозначно, там не лише саботаж і підтримка сепаратистів. Наскільки я знаю, під час штурму ОДА частина підрозділів тримала оборону, а частина — просто розійшлася. Усе залежить від того, хто конкретно керує підрозділом, звідки підрозділ — з міста чи з області тощо. Є речі, про які ми точно не знаємо.

— До речі, чому в Харкові, на відміну від Донецька та Луганська, захоплену будівлю вдалося звільнити відносно легко?

— Я переконаний, що вся ця історія перш за все залежить від позиції місцевої влади. Тому що і в Луганську, і в Донецьку сепаратистів не так багато, щоб не можна було з ними впоратися. Якщо немає конкретних і ефективних дій, то, на мою думку, це свідчить про те, що місцева влада просто не зацікавлена у розв’язанні проблеми. У Харкові, очевидно, місцева влада зрозуміла, що загравання з сепаратистами можуть дуже погано закінчитися для самої влади.

— Отже, Кернес перелякався?

— Він не з тих людей, які лякаються. Він просто гумовий. Він пристосовується до тих обставин, у які потрапляє. Ось приклад. Ще наприкінці листопада він за допомогою адмінресурсу зігнав кількадесят тисяч харків’ян із прапорами ЄС протестувати проти ЄС. Я ще тоді казав: свого часу він згадає цей мітинг, покаже картинку, де люди стоять з прапорами євроспільноти і хвалитиметься, мовляв, ось хто реально є євроінтегратором на сході. Так зараз і відбувається. Сьогодні Кернес виступає миротворцем, такою собі буферною зоною між антимайданом і рештою харків’ян і намагається лавірувати за нових обставин.

— Що загалом змінилося в Харкові після перемоги?

— Як і в решті країни, змінилося співвідношення сил. Люди, які вчора були в опозиції, опиралися режиму, за кілька днів опинилися в провладній ролі. Сьогодні маємо усвідомити, що частина відповідальності за дії нового керівництва лежить тепер і на нас. І люди на антимайданах тепер можуть висловлювати свої претензії до нас. Багато хто цього не розуміє, досі почуває себе революціонером, який сьогодні бореться невідомо з ким.

— Але зміни в тому ж Харкові не відбувалися безболісно. Коли на вас напали 1 березня в держадміністрації — це була чиясь зла воля чи стихійна атака самого антимайдану?

— Думаю, ця акція була спланована великою мірою тодішньою харківською владою, але в певний момент вийшла з-під їх контролю, дійсно перетворилася на атаку, коли юрба відчула запах крові і перестала бути керованою. Так мені це бачиться.

— Після нападу на тебе маєш якийсь острах?

— Без якогось кокетства — ні. Тоді не боявся і тепер не боюся. Ну дадуть по голові, ну то й що? Не так страшно. Це все дрібниці. Головне — те, що відбувається в суспільстві, в країні, в якій ми живемо.

— У нинішніх подіях у Харкові є особлива складова, котрої, здається, немає більше в жодному з українських міст, де відбуваються протести. Маю на увазі активну участь місцевих молодих анархістів спочатку в Євромайдані, а зараз — в акціях проти сепаратистів, причому не в індивідуальному порядку, як це було в Києві, а саме як хай і нечисленної, але цілком організованої сили. Чому так сталося?

— Думаю, це ситуативно. Навряд чи це свідчить про великий потенціал нових лівих у місті. Так, у нас є організація анархістів, котрі прийшли на Майдан і залишилися на ньому. Я схильний вбачати в тому їхню принципову позицію — адже вони вийшли саме на антисистемні виступи, а Майдан, безумовно, був антисистемним виступом. Але в Києві нові ліві теж стояли на Майдані, просто їх не так багато і вони не були такими помітними. Інша річ, що Майдан розколов лівий рух — він і так не відрізнявся силою й організованістю, а тут просто розвалився. Частина лівих підтримала революцію, частина — категорично відкинула, і, найцікавіше, в Європі відбувається те ж саме. Багато лівих у Польщі, Німеччині, Франції активно виступають проти нової української влади і того, що відбулося у нас за останні чотири місяці.

— Скажи, а загалом тобі не здається, що разом із загальною політичною культурою в Україні змінюється і культура протесту? Що місце напівміфологічних героїв повстань минулого тепер заступають міські партизани?

— Ні. Вважаю, це тимчасово. Ситуація змінюватиметься. Я переконаний, що соціальні вимоги, соціальні ініціативи і відповідний штиб протесту набиратимуть все більшого масштабу. Бо революція була в чомусь націоналістичною, в чомусь ліберальною, а от соціальні й економічні вимоги проговорювали дуже мало. Однак їх актуальність була і лишається дуже великою. Не слід розслаблятися — боротьба триватиме; але час людини з битою дуже швидко закінчиться, натомість буде час громадських і соціальних протестів. Очевидно, ми почнемо стикатися зі спробами і нової, і наступної влади максимально законсервувати суспільні й політичні механізми, які були при владі попередній, зберегти корупційну систему. Наскільки суспільство зможе перевести боротьбу з гасел «Слава нації — смерть ворогам!» в конкретні соціальні вимоги — це дуже цікаво.

— Що далі робитимеш? Продовжуватимеш громадську активність чи більше зосередишся на літературі?

— Подивимося. У нас із друзями є задуми, які балансують між соціально-громадськими та мистецько-гуманітарними проектами. Думаю, будемо займатися реалізацією таких речей. Харківський Майдан загалом викристалізував низку свіжих ідей і нових ініціатив, там з’явилося багато цікавих молодих людей. Прийшли ті, хто хоче щось робити, щось змінювати і мають для цього сили й бажання.